Калина - це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати. У розлуці з цими неоціненними вартостями ми тужимо, згадуємо калину, і вона співпереживає разом з нами.

 Козак у похід готується, і думи важкі обступили його:
    Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
    Тепер моя головонька і серденько в тузі. 
    "Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку
     Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!"
  Калина - це той символ, що і  память людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. Козак, умираючи на чужині, просить:
            Казав собі насипати високу могилу,
            Казав собі посадити в головах калину:
            Будуть пташки прилітати калиноньку їсти,
           Будуть мені приносити від родоньку вісти!