10. У розмовну мову слово газета широко увійшло після створення 1631 року Теофрастом Ренодо французької "Ля газетт", дуже популярної серед читачів. У часи, про які йде мова, газети виходили дуже малим тиражем, бо техніка друку була недосконала, читачів було мало (основна маса народу в європейських країнах була неписьменна), випуск газети коштував дорого. Знаменний вплив на розвиток газетної справи мали революційні події в Європі кінця XVIII ст. й усього XIX ст.

 9. Слово газета прийшло в мови інших народів Європи з італійської. Свого часу з перської мови в латинську було запозичено слово газа - "скарб", "царська казна". В італійській мові від нього була утворена зменшена форма - газетта: так називали дрібну срібну монету, яку треба було заплатити за читання. Поступово назва монети перейшла на саму газету. Є й інше пояснення: в італійській мові є також слово газза, яке означає "сорока", газзетта мало б означати "сороченятко". Підставою до називання газети сорокою була така: перші газети взяли собі за емблему сороку - символ лісової поширювачки новин (недарма ж кажуть "сорока на хвості принесла" про щойно почуту новину). 

8.  Наше сьогодення важко уявити собі без газети. І з'явилась газета тому, що людям дуже потрібні були свіжі, найновіші повідомлення про найголовніші події життя. У середньовічній Європі місцями, де люди могли довідатися про те, що робиться у світі, були великі торговельні міста, порти, культурні центри. У

XVI ст. у Венеції з'явилося спеціальне бюро, яке збирало відомості про події політичного життя, про ціни на товари, про прибуття кораблів тощо. У місті навіть існував цех "записувачів новин". У Франції з'явилися рукописні листки з повідомленнями про новини міського життя, життя при дворі, уміщувалися тут і чутки, і різні випадки та пригоди. У Німеччині торговці Фуггери видавали в Лейпцігу рукописну газету (у Фуггерів були спеціальні агенти, які збирали для них відомості в різних великих містах світу).

 

7. Та не будемо поспішати, пошукаємо відомостей більш вірогідних, ніж наші здогади. Знаходимо: відомий лінгвіст із Німеччини  Герберт Боге в довіднику про античну й середньовічну стенографію повідомляє, що ще в 63 році до н. е. обвинувачувальна промова проти заколотників була зафіксована писарем римського сенату із застосування прийомів стенографії, яка звалась тоді нотографія. От і виходить, що "стенограма" старша за радіо-, теле- і телефонограму усього-на-всього на якихось дві тисячі років - як явище (нова назва, як і нові види запису, склалися в XVII ст.).

 6. Здається, що до цього ряду можна додати й слово стенограма - адже за способом творення це рідна сестра всіх щойно перелічених. Та с придивімося до цього слова ближче. У словниках сказано, що це "стенографічний запис промови, доповіді, переговорів тощо", що стенос по-грецькому "вузький", "обмежений", а в складних словах означає "скорочений", "обмежений". Отже, стенографія - це спосіб швидкопису, система знаків, якими можна швидко й дослівно записати чиєсь усне мовлення. Виходить, що це слово - породження XX  століття - часу космічних швидкостей, бурхливого потоку інформації, напруженого ритму життя, який змушуєшукати все нові й нові способи ущільнювати час?

5. У грецькій мові було слово графо - "пишу", "зображую" і слово грама - "літера", "написання". У складних словах грама означає "запис", "графічне зображення", а перші частини слів телеграма, телефонограма, радіограма називають спосіб, яким записано й передано повідомлення (телеграф, телефон, радіо). Усі ці слова позначають для нас буденні речі; усі пристрої, завдяки яким здійснювалась передача повідомлень, сконструйовані порівняно недавно - у минулому столітті. Але однотипність утворення цих назв не повинна присипляти нашої уваги. 

 4. На час появи в Росії слово пошта мало ширше значення, ніж сьогодні: крім кореспонденції, пошта звалася й карета, яка везла подорожніх, їх речі, та й сам вид подорожування. Сучасне пошта і в російській мові спочатку вимовлялось як пошта, але пізніше така вимова стала вважатись "простонародною" (як што, скушно). У літературну російську мову ввійшло вже "виправлене" слово почта.                   

                                                                                      З розвитком техніки зростали й швидкості передачі повідомлень на далекі відстані. Листи, які раніше були найшвидшим способом спілкування між віддаленими населеними пунктами, поступаються місцем телефонограмі, телеграмі, радіограмі.

3.  Слово пошта вперше в нас згадується в угоді про встановлення поштового зв'язку між Росією й Польщею в 1667 році. Усередині держави поштовий зв'язок почали запроваджувати з 1672 року. У польську мову слово проникло з італійської. Узагалі Італія подарувала світові свій винахід - пошту - разом з цілим рядом

слів, які пошту обслуговували: кур'єр (гінець), кореспонденція (буквально "взаємне відповідання"), естафета (буквально "доручення стремінному"), бандероль (буквально "прапорець, вимпел", а спочатку "паперовий пояс з адресою"), бюлетень ("оголошення") та інші. 

2.  А коли в нас з'явилося саме слово "пошта"?                                      Ще в Стародавньому Єгипті люди винайшли систему поштового пересування; ця система була вже добре налагоджена в Стародавньому Римі; існували поштові станції, на них можна було поміняти коней; змінювалися й люди, які цю пошту перевозили. Уже за

імператора Октавіана Августа, у I ст. н. е., у римському війську для перевезення вантажів, повідомлень і наказів споряджалися спеціальні кінні гінці, які звалися еквітес позіті від еквус - "кінь"; понере - "ставити", "споряджувати". Від слова позіті й утворилося італійське поста, англійське пост, польське пошта, українське пошта, російське почта. 

 ТЕМА  "Пошта. Газета" 

1. Ой, полети, галка, ой, полети, чорна,                                                  Да й на Січ риби  їсти;                                                                        Ой принеси, галко, ой, принеси, чорна,                                              Від кошового вісті!                                                                                               Народна пісня                                                                   

      Передвати вісті на далекі відстані, передавати швидко й безпомилково... Скільки драм і трагедій сталося в минулому саме через те, що якась вістка несвоєчасно потрапила за призначенням! Яких тільки способів не придумували люди, щоб якнайшвидше передавати звістки про перемогу чи поразку, про наближення ворожого війська чи про годину повстання... І скакали гінці, заганяючи коней, і палали козацькі сторожові вежі, повідомляючи про наближення ворога, і ходили по Україні бандуристи й лірники, розносячи вірним людям вісті з Січі, від Богдана Хмельницького...

24.  Ніхто не вірив розповідям Марко Поло, усі насміхалися з нього, називаючи "Мессер Марко Мільйон" (зберігся навіть документ, датований 1305 роком, де серед поручителів одного венеціанця згадується "благородний пан Марко Поло Мільйон"). Слово стало популярним і поступово ввійшло в мову, а "добре ім'я" Марко Поло було очищене від усіляких закидів після того, як у Китаї побували інші купці й передсвічилися, що майже всі розповіді Марко Поло  були правдими.

У нас слово з'явилося за часів Петра I, прийшовши через німецьку або французьку мову. 

23.  Слово мільйон має свою окрему історію. Венеційський купець XIII ст. Марко Поло, повернувшись додому після 24-річних мандрів і розповідаючи про Китай, де він побував, намагався описати величезні багатства, якими володів монгольський хан Хадилай. Для цього він до італійського слова мілле - "тисяча" додав суфікс збільшення, згрубілості - он-е (він за значенням відповідає нашому -ищ-е). І виходило в нього мілліоне, тобто "величезна тисяча", "тисячище". Так народилося слово мільйон, яке пізніше почало позначати число "тисяча тисяч".

 

22. Цікаво побудоване слово тисяча, яке зараз уже не розкладається на два слова, хоч колись було складене з двох слів: зі слов'янського слова тук, тыти - "жир", "жиріти" (порівняйте російське тучный) і слова сент, пов'язаного з індоєвропейським позначенням цифри 100 (схоже за звучанням на латинське слово centum - "сто"). Мабуть, на початку цим словом хотіли сказати: "Це товста сотня", "Це велике сто". 

21.  Словом пар підкреслювалась не тільки кількість предметів, а і  їх рівність. Цей відтінок наявний в усіх мовах, які запозичили слово, і в похідних від нього. Наприклад, англійське слово пер (від латинського пар) означало "рівний за становищем привілейований дворянин". До нас слово прийшло з німецької мови через польську. У сучасній українській мові слово пара нараховує аж десять значень.