4. Дата - це точний календарний час певної події. До неї входять  число. місяць і рік. Тому кажуть: "Дата народження  Тараса Григоровича Шевченка - 9 березня 1814 року"; "Поставте дату під цією заявою".                                                 А звідки взялася дата? Слово датум узяли з латинської мови італійські рахівники. Означало воно "дане". Цим словом вони позначали строк сплати боргу. Пізніше ним називали будь-який строк. Ми називаємо цим словом час, коли відбулася певна подія.     

3. Та ось учитель каже: "Пишіть: "Класна робота". Поставте число". А коли кажуть: "Поставте дату"? А як треба сказати: "Яка сьогодні дата?" чи "Яке сьогодні число?"          Число - це день місяця серед інших його днів: двадцяте грудня, дев'яте березня. Можна сказати: "Яке сьогодні число?" Тоді відповідь буде: "Сьогодні п'яте вересня". 

 

2. Учитель - від "учити": він навчає, викладає якийсь предмет у школі. Викладач - від "викладати", він викладає свої знання перед іншими. Ці "інші" - студенти, бо викладачами звичайно звуть учителів вищих шкіл - інститутів, університетів. Ну, а педагог? По-грецьки - це "дітовод", вихователь. Значить, це людина, яка і навчає, і виховує. От ми вчителя географії й назвали педагогом - за його вміння і досвід.

Тема "Урок розпочинається". 1. Та ось у клас входить учитель. Він, досвідчений педагог, викладає багато років свій улюблений предмет - географію. А поки вчитель іде до столу, кладе журнал і сідає, ми  спробуємо розв'язати одну "задачку".        Того, хто вчить, можна назвати кількома словами. Це вчитель, педагог, викладач. Як думаєте, чи ці слова зовсім однакові за значенням? Виявляється, що не зовсім.   

 

 

10. У латинській мові було таке слово - макула. Означало воно "пляма". Було ще слово макуларе - "бруднити, плямити". А що в нас означає слово макулатура? Це - "усякий брудний папір, паперові відходи". Як же помирити колишню пляму й сучасні непотрібні папери? А ось як. Коли книжки почали друкувати, а не переписувати, то з'явився і друкарський брак - нечітко або брудно видруковані аркуші, поплямлений папір тощо. Цей друкарський брак і дістав назву макулатура. Потім так почали називати не лише брудний, а й просто старий і непотрібний папір, прочитані газети, списані зошити та інше. Часом макулатурою називають не папір, а те, що на цьому папері написано чи надруковано, якщо воно нікуди не годиться. 

9.  А ще є така шкільна наука - література. Давайте шукати родичів цього слова. Літера-тура. Ділиться гарно, але чи правильно? Виявляється, що правильно. У латинській мові були слова літера - "буква" і література "написане буквами". А хтось з вас візьме та й скаже: "Є ще одне слово, так само зроблене - макула-тура". Ну, що ж? Зроблене це слово і справді так само - згода. Але коли воно зроблене і що означає?  

 

8. З арифметикою все було значно простіше, бо й наука ця простіша, ніж алгебра. У грецькій мові було слово арітмос - "число". Коли греки говорили арітметіже техне, то це означало "наука про рахунки", або "наука про числа". 

7. Історія "містера Ікс", як і належить такій таємничій істоті, досить довга й заплутана. Араби для позначення невідомої величини вибрали свою букву ше, бо з неї починалося арабське слово шей - "щось, "дещо". Іспанці, коли перекладали книги арабів, замінили арабський знак ше своїм х, бо в іспанській мові ця літера вимовляється як ше. Далі книжки з іспанської мови перекладалися на французьку. Французи-перекладачі літеру х залишили, але називати вони її стали по-своєму - ікс. В інші європейські мови цей знак перейшов уже без змін: писалося х, вимовлялося ікс.  

 

6. Досі нам траплялися переважно грецькі або латинські слова, а тут раптом - арабське. Чому? Щоб відповісти на це питання, нам треба перенестися уявою в середні віки - часи від п'ятого до чотирнадцятого століття. У цей час в Європі розвиток наук завмер. Він майже припинився під тиском всесильної церкви. А в народів Сходу, особливо в арабів, математика вирвалася далеко вперед. Європейські вчені почали запозичати в арабів чимало наукових відомостей, а разом з ними - наукових слів. Так, наприклад, математичне невідоме - славнозвісний "містер Ікс" - першими ввели араби. 

 

5. Складніша справа з назвою алгебра. Назва цієї науки з'явилася в арабській мові, де альгабр означало "відновлення", а дієслово габара означало, що "хтось комусь вправляє вивихнуту руку (ногу чи плече)". Як могло таке "ненаукове", повсякденне слово арабської мови стати назвою такої далекої від повсякденного життя науки, як алгебра? А  сталося це так. Слово альгабр потрапило в заголовок книжки арабського математика, який жив у дев'ятому столітті. Прізвище його Мухаммед ібн-Муса Алхварeзмі, а книжка звалася "Альгабр ва'ль-мугабала" - "Відновлення і протиставлення". Перше слово назви цієї книжки стало назвою цілої науки - алгебри.

 

 

4. Часто вживають у геометрії слово лінія, узяте вже не з грецької, а з латинської мови. Що ж стоїть за цим сухим і холодним латинським словом лінеа? А за ним стоїть льон, звичайний льон, який спочатку голубіє цвітом, а потім біліє полотном. Лінеа, лінія - це спочатку була лляна нитка, натягнена між двома кілочками. Такою була перша лінія в геометрії - землевимірюванні. А вже від цього слова пізніше з'явилося багато слів у різних мовах.  

  

3. У шкільних підручниках звичайно говориться, звідки взялася назва тієї чи іншої науки. Давайте пригадаємо походження назв деяких з них.       Слово геометрія дуже легко перекладається з грецької мови: гео-метрія це "земле-вимірювання". Вимірювання ділянок землі було першим завданням науки геометрії. Стародавні греки подарували геометрії і слово теорема. Походить воно від грецького теомай - "дивлюся". Спочатку це слово означало "видовище", а пізніше стало означати "розгляд чогось". А тепер давайте пошукаємо серед знайомих вам слів родича теореми - "видовища". Як у нас звуться видовища? - Театр. Оце і є брат теореми. 

2. У Тараса Григоровича Шевченка є такі слова: "Неначе писанка, село". А що таке писанка? Це назва яскраво розмальованого курячого яйця або яйця. зробленого з дерева або глини. Розмальовувати яйця - дуже давня трмдиція, тому й назва такого яйця - писанка - також давня.  І сьогодні, коли про щось кажуть "мов писанка", то мають на увазі щось яскраве, багатобарвне, красиве. 

 

Тема "Назви шкільних наук" 1. Учитель каже :"Приготуйтеся, будемо писати". А що таке писати знаєш? Ти скажеш: "Писати - це і є писати олівцем, писати ручкою, а що?"                                       Ні, писати це те саме, що "розписувати", "розмальовувати фарбами", "вкривати узорами". Колись значення слова писати було близьке до слова пястрявий - "різнокольоровий". Тому й сьогодні слово писати, окрім свого нового значення "записувати. занотовувати щось", має і старе значення - "малювати", "створювати картину".

 

8. Уперше це зробив у математиці друг геніального художника й винахідника Леонардо да Вінчі, якого звали Лука Пачолі.                             А тепер повернемося до купця й мандрівника Марка Поло. Ніхто не вірив його розповідям, усі глузували з нього, дражнили "мессер Марко Мільйон". Зберігся документ, у якому так і написано: "благородний пан Марко Поло Мільйон". Коли пізніше в Китаї побували інші європейці, то виявилося, що Марко Поло розповідав про цю країну чисту правду.                           До нас слово мільйон потрапило значно пізніше, років триста тому, прийшовши через німецьку або французьку мову.                 

 
7. У слові тисяча заховалося два дуже давніх слова, які сучасною нам мовою можна "перекласти" так: "це товста сотня" або "це велике сто". Слово мільйон має свою окрему історію. Венеціанський купець Марко Поло повернувся додому після мандрів, які тривали 24 роки. Це було більше семисот років тому, тоді всі подорожі були такими довгими. Марко Поло побував у Китаї, його там найбільше вразили багатства монгольського хана Хадилая. Щоб описати це багатство, Марко Поло до італійського слова мілле - "тисяча" додавав суфікс -оне. Цей суфікс схожий за значенням на наш суфікс -ище. І виходило в нього мілліоне - "величезна тисяча", "тисячище". Так народилося слово мільйон, яким згодом почали називати число "тисяча тисяч". 

 

6. А ще є рахунок на дюжини, на пари.                                                Слово дюжина - латинське, означає воно 12. Рахували на дюжини дрібні предмети: гудзики, яйця, білизну та інше.                     Пара - теж латинське слово. Пар означало "рівний, однаковий". У нас воно означає "два" і вживається, коли рахують так звані парні , тобто рівні, однакові предмети: рукавички, панчохи, взуття, сережки, погони тощо. 

5. Коли ви чуєте двадцять (два десятки), тридцять (три десятки), п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, подумаєте, мабуть: "Люди завжди рахувалт на десятки, бо починали рахувати колись дуже давно на пальцях, а пальців якраз "десяток".               А що ж тоді таке "за тридев'ять земель", "у тридев'ятому царстві"? А це означає, що колись люди рахували не лише на десятки. Ми вже зустрілися з рахунком на сорОки, а тепер з рахунком на "90". 

 

4. Ви, може, знаєте про те, що раніше і наші предки казали чотиридесят(е), а вже пізніше почали говорити сорок. Чотири десятки шкурок соболя або білки потрібно було для того, щоб пошити сорОк - старовинний хутряний одяг. Спочатку словом сорок рахували тільки шкурки, але поступовоце слово зовсім витіснило довжелезне "чотиридесяте".

3. Назви десяти цифр у всіх слов'ян дуже схожі, їх можна пізнати, коли говорить чех, поляк, болгарин, серб, українець, росіянин, білорус. А от назви великих чисел різняться помітно, бо з'являлися пізніше, і кожен народ виробляв свої найменування. Ми кажемо, наприклад, двадцять п'ять, а чехи п'ять і двадцять, ми кажемо сорок, а поляки - чтердзесці (чотири десятки).  

 

2. Шлях слова цифра до нас був таким: арабське слово сіфр потрапило в середні віки в латинську мову, а з неї -  в італійську. Тут воно вже вимовлялось як ціфра. Далі були німецька мова, у якій казали ціфер, а вже поляки, ми, росіяни й білоруси мають цифру.                                                                                                         А тепер увага: як думаєте, що означало в арабів слово сіфр? Те саме, що воно означає сьогодні в англійській мові, - "нуль" , "пустота". Так що, виявляється, європеці запозичили в арабів лише слово, а значення в нього вклали своє. 

Тема "Про цифри та числа" 1. Учитель запитав учня: "Скільки буде, якщо поділити 8 навпіл?" Учень відповів: "Це залежить від того, як ділити. Якщо ділити впоперек, то буде два нулі. Якщо ділити вздовж, то буде дві трійки".                                                         А тепер спробуйте-но відповісти на таке питання: "Що ділив цей учень: цифру чи, може, число?" Здогадалися? Правильно, він ділив цифру - написання числа, а не саме число вісім. Цифр є всього десять: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0. Ними можна записати будь-яке число. Чисел є безмежна кількість, а записуємо ми їх з допомогою цих десяти цифр.  

 

5. Слово буки - слов'янська назва літери "б" - нагадує одне дуже знайоме слово - буква. Чи вони не родичі, часом? І чиї вони, ці слова? Слово буки прийшло до нас від германців. Означало воно в них і "букове дерево", і "дощечка з бука, на якій писали", і "літера, вирізана на буковому брусочку". У нас слово буки спочатку було лише назвою літери "б", а пізніше буква - назвою будь-якої літери.                                   Є ще таке слово - "буквально", тобто "точно", "буква до букви", "як сказано, так і є". Коли хтось каже: "Я змок буквально до нитки", то це значить, що на ньому сухого рубчика немає. А коли хтось каже: "Я буквально скам'янів від жаху", то це вже далеко не "буквально"!  

 

4. Називати букви "повними іменами", щоб їх легко було запам'ятовувати, почали не стародавні греки. Першими були фінікійці - беручкі й винахідливі сусіди греків. Перша літера їхньої абетки скидалася на голову бика. От і назвали вони її алеф - "бик". Друга літера нагадувала будиночок. Вони назвали її бет - "дім".                                                                                                        Греки свою абетку запозичили у фінікійців. Узяли вони й назви перших двох літер, хоч і не знали значення слів алеф і бет. Пізніше ці назви трохи змінилися, от і вийшли з алеф - альфа, з  бет - бета, віта.  

 

3. У Стародавній Греції дві перші літери  мали назву альфа і бета. Пізніше греки почали вимовляти другу літеру як в і називати її віта. А ще пізніше альфа і віта, склавшись, дали алфавіт.    У слов'ян колись дві перші літери звалися аз і буки. Звідси -  азбука.                            

2. Абетка - а-бе-тка, а що таке "а", "бе"? Це перші дві літери, саме так ми їх вимовляємо: а, бе, ве, ге... А чому не а, б, в, г? Бо так вимовляти важко, незручно. От спробуйте замість бе, ве, пе, ге, де підряд вимовити: б, в, п, г. д. Кожного разу доводиться повітря набирати в груди, а потім виштовхувати його з себе разом із буквою. Тому люди здавна почали придумувати для букв назви, щоб їх легше було запам'ятовувати й вимовляти.     

Тема "Аз, буки і букви" 1. Із чого починається навчання? Кажуть, що навчання починають "з азів". А що це таке? "Аз" - це назва першої букви абетки - букви "а".                                                Абетка, азбука, алфавіт... Знайомі слова, правда? Означають вони те саме: це літери, поставлені в певному усталеному порядку. А навіщо тоді аж три різні назви, коли це те саме? Але ж назви не однакові, тому треба до них придивитися уважніше.  

 

13. А ще в класі є таблиці. Це теж члени вельми старої і шанованої родини. "Предок" у ній - латинське слова табула - означало "дошка", "список", "таблиця". У нас живуть два члени цієї родини: старенька тітонька таблиця (вона живе в нас уже понад двісті років) і молода її племінниця - табло. Це слово з'явилося в нас порівняно недавно. Ним називають сигнальний щит, на якому можна бачити хід змагань і їх результат.                           Тепер ви знаєте, звідки прийшли предмети, які нас оточують у школі, і які слова і звідкіля ці предмети принесли з собою.   

  

12. У  слова карта теж досить велика родина: карта, картина, хартія і навіть картуз (головний убір). Слово карта є в італійській мові. Означає воно там "папір". Ще раніше, у латинській мові, було слово хартес. Ним називали аркуш паперу. Тепер, знаючи "предка", ми можемо легко встановити "родинні" зв'язки: карти робляться з аркушів паперу, хартія - документ, написаний на папері, картина - це був спочатку "тонкий красивий папір", а вже пізніше - те, що на ньому намальовано. А картуз? Попервах це був паперовий мішечок з порохом чи патронами, а далі - головний убір з бавовняної тканини.