16. Німфа КаліпсО, на острів якої потрапив Одіссей, тримала його сім років і прохала залишитися з нею назавжди. Але Одіссей рішуче відмовляється; слова його відмови стали крилатими: "Хай навіть я помру, та перед смертю ще раз побачу дим над рідними дахами".                                                                                                

        У вітчизняній літературі цей вислів набув популярності після того, як його, дещо змінивши, використали: Г. Державін у поезії "Арфа" ("Отечества и дим нам сладок и приятен"), О. Грибоєдов у комедії "Лихо з розуму" ("Когда ж постранствуешь, воротишься домой, и дим отечества  нам сладок и приятен") та інші поети й прозаїки (К. Батюшков, П. Вяземський).  

15. Одіссей з великими труднощами пройшов цей відрізок шляху, утративши шістьох товаришів, схоплених Сціллою. У переносному вживанні вислів між Сціллою і Харібдою означає опинитися між двома ворожими силами, бути під подвійною загрозою: "Замітку вдалося провести непокаліченою поміж Сціллою і Харібдою невловимої тутешньої цензури" (П. Грабовський). 

14. Після відвідин підземного царства Одіссей поплив далі. У Сіцілійській протоці мореплавців чекала подвійна небезпека: підводні камені і шалений вир. Поетичне вираження ця подвійна небезпека знайшла в образах Сцілли (Скілли) і Харібди - двох потвор, які начебто жили в печерах по обидва боки протоки.

Вони зображувалися як істоти з шістьома головами на довгих шиях, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі, з дванадцятьма ногами. 

13. У переносному значенні муки Тантала - нестерпне страждання від близькості жаданого й неможливості його досягти: "А ти часом так хочеться писати, і навіть маю що писати. У голові повно, а на папері пусто. Жаліюсь Вам через те, що й Ви тепер не в кращому стані і Вам зрозумілі муки Тантала" (М. Коцюбинський). Муки, яких зазнали хіміки, вивчаючи властивості відкритого ними металу, могли бути порівнювані, на їх думку, зі стражданнями Тантала. Метал цей був названий ними тантал (1802 р.).

  

12. Тантал був безсмертний (адже він скуштував нектар і амброзію, які дають безсмертя), тому його не можна було просто вбити. Ось як він був покараний: він стояв у озері, і вода сягала йому до бороди, але коли відчував спрагу, то не міг напитися: скільки разів він нахилявся, стільки разів вода з шумом пропадала, і під ногами з'являлася чорна земля, висушена силою Зевса. Дерева звішували над його головою свої плоди: груші, гранати, яблука, маслини та інші фрукти-ласощі, але коли Тантал простягав до них руку, порив вітру відкидав їх до самих хмар.  

11. У підземному царстві мертвих Одіссей бачив і царя Лідії ТантАла, який був улюбленцем богів, учасником учт на Олімпі, де пив нектар і їв амброзію разом із богами й почував себе також богом. У міфах по-різному розповідається, за що боги покарали Тантала (то він крав нектар і амброзію, щоб хвалитися ними перед земними друзями, то розголошував таємниці Зевса й порушив клятву).

Проте, крім цих провин, за ним був один страшний злочин: він вирішив випробувати, чи й справді Зевс бачить людей наскрізь, знає їх думки і вчинки, чи тільки вихваляється. Для цього Тантал убив свого сина, порізав його на шматки й додав їх до їжі, якою збирався частувати богів.

Ніхто з гостей не доторкнувся до огидного почастунку. Боги повернули синові Тантала життя, а його самого суворо засудили.  

10. Дуже точно назвав К. Маркс античні часи "дитинством людства". Бо й справді: те, що в міфі про Сісіфа Гомер розповідає поважно й серйозно, як про історичну подію, зараз ми читаємо в казці про Івасика й зміючку Оленку. Порівняймо.             

   Коли ображений Сісіфом Зевс послав володаря підземного царства - Гадеса (зв іншими міфами - саму Смерть, яку звали Танатос) надягти Сісіфові кайдани і відвести до підземного царства - Тартару, Сісіф попрохав показати йому, як кайдани одягаються (Івасик попросив Оленку показати, як на лопату сідають). Гадес простодушно погодився на таку "демонстрацію", а хитрий Сісіф замкнув кайдани на його руках і ув'язнив могутнього бога мертвих у своєму домі! Після цього весь хід нормального життя на землі був порушений: усе живе перестало помирати, люди зрівнялися з богами. Як бачите, було за що Зевсові розсердитись і жорстоко покарати Сісіфа.   

                     У переносному значенні сізіфова праця - безплідна, важка, нескінченна, а часом і непотрібна. "На роботі нам дають лопати - маємо перекидати гори вугілля. Сізіфів труд" (О. Гончар).

9. Гомер розповідає, що в підземному царстві Одіссей бачив Сісіфа (Сізіфа), який обома руками пхав угору величезний камінь. Коли "безсоромний", як сказано в Гомера, камінь був уже на горі, він обертався і силою власної ваги котився донизу. А Сісіф знову, "натягнений, як лук", піднімав його вгору, "тіло його обливалося потом, голова парувала".

Сісіф був покараний за обрАзу богів; міфи по-різному розповідають про хитрощі, користолюбство й порочність Сісіфа.

 

8. Вважається, що образ сирен запозичено в грецьку міфологію зі Сходу. У давній російській літературі образ сирени втілився в райській птиці Сірін, яка описувалася як птах з дівочим обличчям.                                                                                                        А зовсім недавно дослідники морських глибин висловили припущення, що міф про сирен міг мати під собою реальний грунт. На великих глибинах живуть і сьогодні горбаті кити, які, на відміну від усіх інших китів, мають сильний мелодійний голос величезного діапазону. Співають вони цілим стадом і лише взимку. У часи Гомера кити могли ще жити на менших          глибинах, і декому з мореплавців, може, й доводилося їх чути.         

              Уявіть собі тогочасні дерев'яні, порожнисті кораблі - прекрасні резонатори; людей, які не знали шуму машин, - і могутній, тоскний, дивовижний спів, який лине з дна моря, посилений трюмом корабля... Було від чого втскочити за борт!

7. Проте Цірцея навчила Одіссея, як урятуватися від сирен - напівптахів-напівжінок, які своїми співами приваблюють мореплавців і нищать їх. За порадою Цірцеї, Одіссей заліпив воском вуха своїм супутникам, а себе наказав прив'язати до щогли. Так Одіссей став першою людиною, яка почула спів сирен і залишилася живою. Після цього сирени (їх у Гомера - дві, а в пізніших авторів - три) кинулися в море й стали скелями.

Зображувалися сирени як істоти з гловою та грудьми жінки й ногами птаха, із крилами або без крил. У переносному значенні - чарівниці, що зваблюють голосом і нищать: "Довгоногі діви з напомадженими губами, ці сучасні звабниці-сирени, до апельсинової золотавості засмаглі на гавайських пляжах, намагаються будь-що своїми сліпучими усмішками та грайливими позами звабити байдужо пролітаючих мимо них новітніх, захищених куленепроникним склом одіссеїв" (О. Гончар).    

6. На острові Ея Одіссей і його супутники зустрілися з прекрасною і підступною чарівницею ЦірцЕєю (Кіркою). Вона перетворила супутників Одіссея на свиней (самого Одіссея від такого перетворення врятувала трава, яку йому дав бог Гермес). Цілий рік тримала Цірцея на своєму острові Одіссея і його супутників.                                         

                                                        Цірцея в сучасному вжитку  - прекрасна і підступна жінка, яка вміє причаровувати й підкоряти собі: "Ти... , ти, як Цірцея, хотіла б обернути мене у свиню" (М. Коцюбинський). 

5. Міфи про циклопів належать до дуже давніх і поширених. В одному з них розповідається про те, що величні руїни будов, розкидані по Греції і складені з величезних кам'яних брил, - справа рук однооких велетнів-циклопів, які начебто колись населяли ці місця. Звідси вислови: циклопічна споруда, циклопічна будова. "Навіки могла зникнути (картина), у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори, а сталось інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, уходить у твоє духовне єство, і вже невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебільшених квітуваннях, і ті циклопічних масштабах руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі свою чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну" (О. Гончар).