10. Після оголошення присуду засуджених передавали до рук світської влади (умивали руки, як Понтій Пілат), яка й здійснювала публічну страту. Тих, хто розкаювався перед стратою, - душили, а вже потім спалювали. Решту - спалювали живцем. Чому була вибрана така жорстока смерть? Виявляється, церква лицемірно заявляла, що не хоче проливати кров, а спалення, бачиться, смерть безкровна... Спалювали живих, спалювали задушених, спалювали мертвих - тих, хто помер від тортур на слідстві, спалювали зображення тих, хто втік від пазурів інквізиції. Палили, палили, палили... 

9. Є ще одне страшне слово, що стало крилатим, - аутодафЕ. Це португальське auto da fe , що перекладається дослівно як "акт віри", тобто урочистий акт виголошення вироку інквізиції єретикам. У звичайному розумінні - і на практиці - це публічне схвалення єретиків. Перед цим у звинуваченого жорстокими тортурами домагалися зізнання (він повинен був "признатися" в тому, що він віровідступник".

 Спалення відбувалося звичайно у святкові дні на головній площі міста в присутності короля, двору, міської влади і величезного натовпу (присутність на аутодафе вважалося виявом благочестя).

8. Томас Торквемада у вільний від суду, тортур і вогнищ час займався математикою. Та, видно, не був він у цій галузі обдарованим, бо в одній з розмов у присутності іспанського математика Паоло Вальмеса сказав, що спосіб розв'язування рівняння четвертого степеня сам бог заховав від людей і вони ніколи його не знайдуть. А Вальмес мав необережність розповісти учасникам розмови, що він знайшов простий спосіб розв'язування цих рівнянь. За наказом Торквемади тієї ж ночі Вальмеса було заарештовано, засуджено і спалено. Його звинуватили у спілкуванні з "нечистою силою", бо вчений, бачите, зробив те, що "з волі божої людському розуму не дано".

 Ця історія - промовисте свідчення того, що там, де починався інквізитор, закінчувалася людина, учений, приятель.У переносному значенні це ім'я таврує бездушного ката, фанатичного бузувіра: "Тоді вони розмовляють... мовою такої інквізиції, що перед лицем її зблідне тінь Торквемади, ім'я-бо цієї інквізиції - фашизм" (Я. Галан). 

                     

7. Крізь дим вогнищ інквізиції проступає похмура постать Томаса Торквемади. Це він - колишній домініканський монах, а потім перший великий інквізитор Кастілії, Арагона, Барселони, духівник католицьких королів Іспанії - Ізабелли Кастільської та Фердінанда Арагонського - виробив кривавий кодекс і процедуру суду інквізиції.

Він був людиною жорстокою, підступною, мстивою і фанатичною. За 18 років діяльності Торквемада, за свідченням секрктаря-історика супреми, засудив до спалення живце більше десяти тисяч осіб, а всього - пише цей історик - за цей час було стерто з лиця землі 114000 родин. Ось одна з таких жертв (про це далі).

 

6. Із глибини століть, з XV віку, звучать слова видатного вченого астронома, математика  й прогресивного діяча Сходу Улугбека, начебто звернені до церковників XX ст.: "Релігії розсіюються, як туман, царства руйнуються, але праці вчених лишаються на вічні часи".

 Тому все, що повязане з інквізицією, викликає сьогодні ненависть і відразу. Коли Леся Українка, наприклад, вживає вислів літературна інквізиція, то має на увазі витончене мучительство, знущання.

5. Місце інквізиції зайняла Конгрегація священнканцелярії у Ватикані. "Прославилась" Конегація тим, що умудрилась, продовжуючт "славні" традиції інквізиторів, заборонити 8 тисяч назв книг, серед яких - кращі твори прогресивних письменників усіх часів.

Ще можна було зрозуміти, чому перший такий "Індекс заборонених книг" (1559), диктував що читати віруючим, - адже тоді цим нещасним віруючим диктували все: і як говорити, і як мовчати, і що їсти - інквізиція не лише вирішувала долю кожного, вона контролювала кожний крок, кожний подих багатомільйонної пастви.

  

4. І все ж під тиском буржуазних революцій інквізиція відступала: у XVIII ст. вона була знищена в більшості країн Західної Європи, у XIX ст. - навіть у найреакційніших католицьких державах. Найдовше втрималась інквізиція-супрема в Іспанії. Останньою жертвою її був учитель початкової школи Каетано Ріполь, звинувачений у тому, що він забороняв учням ходити до церкви, молитися та причащатися.

Він був спалений 26 липня 1826 р. Це спалення викликало хвилю обурення в усьому світі. У 1834 р. інквізиція і в Іспанії була ліквідована. 

3. Страшними людьми були інквізитори. Власне, стаючи інквізиторами, переставали бути людьми: адже ніщо так не псує людину, як необмежена влада і непідступність. Вони підпорядковувалися Папі; мали особисту недоторканість, не підлягали місцевій - не те що світській, а навіть церковній - владі; у своїх округах були найвищою владою.

   З допомогою інквізиції церква і король розправлялися не лише з віровідступниками, а й загалом з усім прогресивним: ідеями, суспільно-політичними рухами, з передовою науковою думкою. Про дикість інквізиції О. І. Герцен писав так: "За що загинули тисячі й тисячі єретиків? За те, що одні запевняли, ніби 2х2 три, а інші твердо знали, що 2х2 п'ять, і смажили за це цілими натовпами чесних іспанців, німців, голландців, і невмиті судді, повертаючись додому, говорили: "Що зробиш: справедливість понад усе...".

 

2. Чи не першою  від рук християн-фанатиків загинула Гіпатія  Александрійська (370-415) - талановита жінка, видатний математик свого часу, атеїст. Ще задовго до появи інквізиції з нею розправилися по-інквізиторськи: із живої устричними раковинами здирали тканину тіла - у храмі, перед лицем усе того ж  "лагідного" і "всемогутнього".

   У XIII ст. з метою переслідування і знищення небезпечних для католицької церкви та королівської влади людей було створено спеціальну установу - інквізицію (назва походить від латинського слова inquisitio - розслідування).