5. Раптом Льоня кинув на землю свій портфель, ледве не збивши з ніг якоїсь бабусі, що йшла назустріч, і захоплено вигукнув:            - Хлопці, а я придумав! Слухайте! Вона - королева, він -  король. А в давальному відмінку однини як буде? Кому? Чому? Їй - королеві, йому - королеві. Оце збіг.                                                   - Ну, Льоню, ти просто геній. Уявіть собі, що саме через цей дивний збіг я й програв.                                                                          - Як?                                                                                                      - Сиджу я, думаю, аж упрів. Становище в мене складне. Як піти - не маю уявлення. Раптом підходить отой цибатий Юрко з 10-Б. Постояв хвилинку, подивився, а потім десь дівся. Тим часом я надумав розіграти одну комбінацію. Не зводжу очей з дошки, міркую, що і як. Підвів голову - стоїть Юко за спиною мого партнера, тримаючи в руках клаптик паперу. А на ньому великими літерами написано: "Іти королеві"...     

4.  - Оскільки закінчення іменників жіночого роду -і, то треба придумати такі слова, що мали б основу, яка кінчається на -ов,-ев, а це разом із закінченням -і дасть закінчення  чоловічого роду - -ові, -еві.              - Ну, скажу я тобі...                                                                              - Так от, треба придумати слова, які закінчувалися б на -ова або -ева.                                                                                                    - Діброва, корова, - уставив Юрко. -                                                     "Йшли корови із діброви,                                                                     А овечки з поля", та вся біда в тому, що немає ж слів чоловічого роду з таким самим коренем, що корова або діброва.   - І тому слова основа, підкова, обнова теж не підходять...               - Ану, спробуймо згадати слова на -ева.                                               Хвилину - дві йшли мовчки.                                                            - Важко знайти таке слово, - зітхнув Юрко.                                                 

3. - Ну, гаразд. Звичайно, ти маєш на увазі не слова спільного роду, такі, як сиротина, каліка, скнара, недотепа, нерівня.                                                                               - Ну, певно. Бо такі слова просто позначають осіб обох статей і мають усі форми однакові - в усіх відмінках однини і множини. А те, про що я питаю, - тільки в давальному відмінку однини.       - Так, - вів далі Льоня. - Очевидно, це буде закінчення не першої відміни, а другої, тому що іменники жіночого роду в давальному відмінку мають закінчення -і або -ї, а іменникам чоловічого роду такі закінчення не притаманні. Отже, лишаються закінчення другої відміни - ові, -еві або -у, -ю. Останні два відпадають, бо не може іменник жіночого роду закінчуватись у давальному відмінку на -у, -ю.  Лишається -ові, -еві.                                             - Ти на правильному шляху, Льоню.  

2. От і зараз.                                                                                               - Слухай, а як це ти програв Володі минулого разу? Раніше ти ж завжди перемагав його.                                                                    Сашкові це як сіль на рану.                                                                   - Не питай. Таке непорозуміння сталося... Ану, хлопці, хто скаже, який іменник чоловічого роду в давальному відмінку однини нічим не відрізняється від іменника жіночого роду?           - Ну, що ти за людина! Ми тобі про одне, а ти про інше. До чого тут граматика? Ти краще розкажи, яке там непорозуміння в шахах сталося.                                                                                       - Отож-то й біда: усе - через граматику.                                             Хлопці з цікавістю глянули на товариша.                                         - Не тягни. У чому річ?                                                                       - Ні, я хочу, щоб ви все-таки відгадали, які іменники чоловічого та жіночого роду мають у давальному відмінку однини однакову форму.                                                                                                   - Треба подумати.                                                                                 - А ти й подумай.                                                                                 - Такого бути не може, - пробурмотів Льоня.                                     - Та, кажу тобі, є таке слово, - наполягав Сашко...  

Тема "Пригода з монархами"                    1. Чемпіон класу з шахів Сашко Петренко із захопленням розповідав про свій вчорашній успіх у шкільному турнірі. Він докладно розібрав партію, описав гострі моменти гри, досить прозоро підкреслюючи свою проникливістьі кмітливість. Торжество переможця! Що й казати, приємне почуття! Сашко хлопець хороший, і товариш непоганий. Не було випадку, щоб комусь відмовив у чомусь. Та є в нього один грішок - трохи хвалькуватий. Не так уже, щоб сильно хизувався перед однокласниками, але часом любив показати себе. Особливо, коли йшлося про шахи. Оскільки він людина товариська, ставилися до нього в класі поблажливо, але при нагоді "виховували". 

8. Отже, у назвах осіб жіночої статі є багато суперечливого, навіть парадоксального, але із зростанням культури мовлення й ця група лексики з кожним роком стає дедалі більш унормованою.                                         Щойно ми говорили, що про ту саму особу жіночої статі можна сказати секретар і секретарка - коли йдеться про людину, що перебуває на посаді технічного працівника. Але бувають ще парадоксальніші випадки: іменник жіночого роду в давальному відмінку однини повністю збігіється формою з іменником чоловічого роду.                                                                                         - Як це може бути? - скажете ви. -  А ось послухайте... 

7. Може виникнути питання: невже назви професій жінок ніколи не закінчуються на -ша? Адже, справді, усім ясно, що не м ожна говорити "касирша", "лікарша", а тільки касир або касирка, лікар або лікарка. І все-таки "законно" вживані слова на -ша знайти можна.                                                                     

 Суфікс -ш(а) звичайно мають назви, що означають жінок за званням або посадою чоловіка. Якщо чоловік генерал, то дружина генеральша, адмірал - адміральша. Таким чином, коли ми кажемо про жінку, що вона директор (або директорка), то це означає, що вона працює на цій посаді, а директорша - дружина директора. Але й тут не без відхилень. Білетерша - дружина білетера, але водночас так нерідко (поряд з білерерка) називають особу жіночої статі, що перебуває на посаді білетера.

 

6. Майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона іменується офіційно - за штатним розписом, у наказах. Але в побуті, у неофіційній  мові здебільшого вживають слово секретарка. Отже, ту саму людину можна назвати одночасно словом у чоловічому і в жіночому роді - секретарем і  секретаркою. Це буває, якщо йдеться про технічну посаду. А жінка на адміністративній або виборній посаді - тільки секретар: "Зустрів секретаря дитячої організації Ніну Шевчук", "Звернувся до секретаря комісії Дорошевської".                                                                                      Отже, секретар або секретарка - залежно від значення, але ні в якому разі не секретарша, бо це слово, поширене в російській мові, фактично означає "дружина секретаря". 

 5. А ось ще одна невідповідність: швець шиє або лагодить взуття. За логікою швачкою слід було б називати жінку, яка виконує цю роботу. Насправді ж швачкою називають жінку, яка шиє не взуття, а білизну, легкий одяг. Верхній одяг шиє кравець. а про молодого недосвіченого кравцяможна сказати ще кравчина. Жінка, яка виконує кравецьку роботу, - кравчиня або кравчиха.

Якщо перше слово цілком закономірне (кравець - кравчиня, як майстер - майстриня), то друге мало б називати тільки дружину кравця, як швець - шевчиха, коваль - ковалиха, бондар - бондариха, Парусенко - Парусенчиха.                                                                                         

Ну, а якщо хлопець працює рахівником, то дівчина - теж рахівник, а не рахівниця, бо таким словом називають прилад для лічби.   

4. Якщо юнак-друкар випускає книжки, то дівчина-друкарка має зовсім іншу роботу - працює на друкарській машинці, знімає копію з різних документів, рукописів. Дехто каже на неї машиністка, але з погляду сучасної літературної мови цього робити не варто, нині - це секретар-референт. І вже зовсім не можна вжити слова машиністка щодо жінки, яка водить поїзди, керує краном і т. ін. Вона машиніст, а не машиністка.  

3. Більшість назв професій, якими володіють жінки, утворюється додаванням певного суфікса до того слова, що означає назву професії чоловіка. Наприклад, монтажник - монтажниця, лікар - лікарка, учитель - учителька, поет - поетеса, кравець - кравчиня. Проте є іменники, які мають лише форму чоловічого роду: токар, слюсар, монтер, інженер, доктор, доцент; інші - тільки форму жіночого роду (праля, покоївка).  

2. А як назвати уродженців Фінляндії? Усі вони фіни, чоловік - фін, а жінка - фінка. Назви фін, фіни (раніше писалися з двома н),  фінка, фінський (наприклад, Фінська затока) пишуться з одним н. Чому тепер так? Виявляється, що коли після подвоєного приголосного в корені слова йде муфікс, то одна з цих двої літер може не писатися.

У слові фінка суфікс -к-. у слові фінський - -ськ-, тому всі словники фіксують їх написання з одним -н-. А щоб не помилятися у правописі деяких похідних слів від слова Фінляндія, за новим правилом - пишемо тільки одну букву н.  

Тема "Про грекинь і туркень"                   1. Українець - особа чоловічої статі, жінка - українка, грузин - грузинка, казах - казашка, туркмен - туркменка, англієць - англійка. А як назвати людину, що народилася в Греції? Він грек, а вона? За аналогією до попереднього мало б бути гречка, але ж це - назва рослини, а жінка - грекиня або гречанка. Так само щодо жителів Туреччини: турок - туркеня або турчанка. Жінка німецької національності - німкеня. Значно рідше вживається німка, що видається природнішим...

 

8. - Щось я не доберу. Як це? Адже і два і двоє означає те саме - "один + один". Про що ж тут ще питати? - дивувався хлопчик в окулярах.         - У тім-то й річ. Вирази два чоботи, два черевики означають два однакові одиничні предмети, а двоє чобіт, двоє черевиків - дві пари чобіт, черевиків, тобто по чотири штуки тих і тих.                                                                             - Оце парадокс! - вигукнув Льоня.                                                     - Молодець, Мишко, творчо мислиш, - похвалила Софія Петрівна. - Справді, числівник двоє може вживатися також з іменниками (будь-якого роду), що називають

парний предмет, для позначення двох пар: два черевики, наприклад, це справді два, а двоє черевиків - дві пари, тобто чотири. Мабуть, це єдиний випадок у математиці, коли двоє означає не два, а чотири.

7. І тут ми підійшли до з'ясування особливостей іменників середнього роду. Виявляється, усі вони, а також іменники двері, ножиці, ворота, які мають лише форму множини, зі збірними числівниками вживаються.                                                   - Збірні числівники, - сказала вчителька, - використовуються не в усіх стилях, а тільки в розмовній мові, у фольклорі, у мові художніх творів.                                                                                        - А ви знаєте, здається, я знайшов ще один парадoкс, - озвався Мишко.                                                                                                    - Цікаво, скажи нам, що ти придумав.                                                - А ось що. Як по-вашому, - звернувся він до гуртківців, - чи однакову кількість чобіт означають вирази два чоботи і двоє чобіт?           

6. - Отже, - підсумувала Софія Петрівна, - зовні виходить парадокс: двоє учнів сказати можна, а двоє генералів - ні. Проте це просто виняток, застереження до вже засвоєних нами закономірностей. Щодо жіночого роду - усі прикметники неправильні, з чого вам дуже легко зробити висновок: іменники жіночого роду з числівниками двоє, троє, четверо...                                                                                                - Не вживаються.                                                                                   - Правильно, Олю.                                                                                   - Дозвольте мені, - це вже Оксана. - А як же слово дівчина? Це ж іменник жіночого роду, однак ми, не замислюючись, кажемо: "Прибігло четверо дівчат". Виходить, наше правило порушується.                                                                                           - Ні, воно не порушується, але тут є своя закономірність: у множині іменник першої відміни дівчина таку саму форму, як іменник четвертої відміни середнього роду дівча, і поводить себе, як іменник четвертої відміни (дівчата, дівчат. дівчатам)...

5. ...Або пригадайте: будь-яке розпорядження можна висловити по-різному - і як наказ, і як спонукання до дії, і як прохання. Один каже: "Ідіть, виконуйте!", другий додасть "будь ласка" або використає м'яку форму спонукання: "Чи не змогли б ви зараз цього зробити?" Різні граматичні засоби допомагають тому, хто говорить, точніше висловити відтінки його думки, показати ставлення до співрозмовника, відбити особливості певної ситуації.                                                                                                

Та повернемося до нашого питання. Іменники чоловічого роду, які означають живих істот, можуть вживатися з кількісно-збірними числівниками: двоє, троє, четверо, але такі слова, як маршал, генерал, академік, професор, з погляду літературної мови, мабуть, краще вживати не зі збірними, а з кількісними числівниками. Якби сказати "двоє генералів", "троє маршалів", "четверо академіків", вважає дехто з російських стилістів, то числівники у формі двоє, троє, четверо вносили б у значення всього словосполучення знижений відтінок...

4. - Але як бути з двома генералами й чотирма академіками? Чим генерал і академік відрізняються від учня й хлопця? Адже двоє учнів, четверо хлопців сказати можна!                              - Отут якраз схований ключ, що відімкне поки що закриті для нас двері. Так, генерал, академік не одного рангу з учнем, хлопцем. Граматичні умови однакові, але тут діє ще закон, так би мовити, граматичної етики.                                                                  - А що це таке?                                                                                       

- Терміна такого в мовознавстві немає, і я його вжила умовно, та, по суті, закон є. Ось, наприклад, коли пишемо листа до старшої або незнайомої людини, ми не тільки звертаємося до неї на "Ви", а й пишемо це "Ви" з великої літери...    

3. Почали розглядати іменники чоловічого роду. Щоб посунути справу вперед, Софія Петрівна підказала: двоє генералів, четверо академіків говорити небажано, троє листів - неправильно. Але чому? Подумайте гарненько.         І ось підводиться Льоня Косматенко:                                                                                            - Усі іменники чоловічого роду, написані на дошці, мають багато спільного: вони стоять у множині, у родовому відмінку. Усі іменники, окрім одного, означають істот. Тільки лист - неживий предмет. Отже, можна було б подумати, що іменники чоловічого роду, які означають неістот, із числівниками двоє, троє не вживаються, але...                                                                      - Стривай, Льоню, один із правильних висновків ти вже зробив. Справді, "троє листів", "двоє екзаменів", "п'ятеро олівців" сказати не можна - збірні числівники не вживаються з іменниками чоловічого роду, що означають неживі предмети. Говори далі, Льоню...  

2. Кожен висловлював свою думку, але обґрунтувати її ніхто не міг. Тоді вчителька підказала, що треба знайти якусь закономірність, і запропонувала виділити спільні, однотипні риси.                                                                             Усі погодилися, що кожне словосполучення складається зі збірного числівника та іменника. Потім вирішили подивитися, якого роду ці іменники. Чоловічого виявилося найбільше: учень, хлопець, генерал, академік, лист. Легко знайшли слова середнього роду: відро, вікно, курча, гусеня. Усі погодилися, що в сполученні семеро дверей, десятеро ножиць іменники роду не мають - адже вони вживаються тільки в множині. Жіночого роду виявилося три іменники: жінка, парта і школярка.

Тема "Чи може двоє означати чотири?"                                                      1. На засіданні мовного гуртка вчителька Софія Петрівна запропонувала завдання, яке відразу ж викликало інтерес. Вона продиктувала ряд словосполучень. У кожному з них був числівник, і гуртківці мали визначити, які словосполучення правильні з погляду норми, а які - ні.                  - Переможцеві, - сказала Софія Петрівна, - буде надано почесне право головувати на засіданні гуртка наступного разу.         

Учителька підійшла до дошки й рівним, гарним почерком записала: двоє учнів, четверо курчат, троє хлопців, восьмеро жінок, двоє генералів, четверо академіків, троє листів, п'ятеро парт, двоє школярок, троє вікон, семеро дверей, п'ятеро гусенят, десятеро ножиць, двоє відер.         Почалася дискусія... 

5. - А коли до людини звертаються на ім'я і прізвище, у якій формі їх ставити? Чи "Василю Джигун, візьми свою книжку", чи Василь Джигун, чи Василь Джигуне?     - Це ти поставив мені запитання, прямої відповіді на яке немає в жодному підручнику й посібнику з української мови; про такий варіант не згадується і в правописі. Проте висновок можна зробити за аналогією до однієї рекомендації. У примітці до правила в правописі сказано, що у звертаннях, які складаються з двох власних назв - імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличної форми або вживаються у формі називного відмінка: Іване Петровичу і Іван Петрович, Петре Максимовичу і Петро Максимович.

     Оскільки ім'я та прізвище - теж власні назви, то, очевидно, у звертанні логічно буде поставити обидва слова або в кличній формі, або у формі називного відмінка: Василю Джигуне, Василь Джигун.