10. Слово гідра має ще одне - термінологічне - значення. Це назва маленької істоти, схожої на тонку прозору трубочку (довжина її - 1 см) із родини кишковопорожнинних. Живе така гідра в прісних водоймах, прикрвпившись до одного місця - найчастіше до листка водяної рослини, харчується циклопами та іншими маленькими жителями водойм.

Свою грізну назву вона дістала завдяки здатності з маленького шматочка (одна двохсота довжини) відтворитися повністю. 

9. Слово гідра вживається переносно - і найчастіше не окремо, а в складі таких словосполучень, як гідра аристократії, гідра анархії, гідра контрреволюції, гідра реакції. Усе це - ворожа сила, боротися з якою дуже важко, яерез її, так би мовити, "багатоголосовість", здатність відновлюватися.  Особливо популярними ці вислови були під час революції у Франції наприкінці XVIII ст. і під час Жовтневої революції.

8. Геракл, щоб перемогти Гідру, повинен був спочатку виманити її з печери, у якій вона жила. Для цього він почав пускати в лігво Гідри розпечені стріли. Люта потвора виповзла з печери і, як це звичайно роблять змії, піднялася на хвості, щоб кинутися на Геракла, та він наступив їй на тулуб. Гідра обкрутила свій хвіст навколо ніг Геракла, намагаючись його повалити на землю. Але Геракл міцно стояв на ногах; він розкрутив свою велику палицю й почав збивати нею голови Гідри.

Та голови в неї одразу ж відростали, а з болота на допомогу їй виліз величезний рак і вп'явся в ногу Геракла своїми гострими клешнями. Скрутно  прийшлося б Гераклу, якби йому не допоміг його друг - ІолАй. Він убив рака, виламав кілька дерев, що росли біля болота, очистив стовбури від гілок, запалив їх і почав припікати Гідрі кожну з її дев'ятьох ший, щоб на них не могли вирости нові голови.

7.  Другим подвигом Геракла була його перемога над Лернейською гідрою, ім'я якої також стало крилатим.                                     Гідра ця зображувалася як страшний дев'ятиголовий дракон із тулубом змії. Вона жила в болоті й наводила жах на всіх навколишніх жителів (пожирала їхніх корів, овець, кіз). Спроби боротися з нею були марні: замість однієї збитої голови в неї тут же виростало дві, а одна голова взагалі була безсмертною.

6. Геракл проламав стіни стайні і спрямував у проломи течію двох річок (це були річки АлфЕй і ПенЕй). Вода ринула з двох боків - й очистила стайню, а Геракл заклав виломи в стінах і пішов до Авгія за десятою частиною. Та Авгій нічого не дав Гераклові (адже для нього Геракл - усього лише слуга царя Еврісфея).     

          У переносному значенні  - як характеристика запущених справ, безладдя - вислів авгієві стайні став уживатися уже в античні часи, його зустрічаємо у творах Сенеки, Лукіана та ін. Із цим же значенням уживається вислів і в наш час. В. Ульянов порівнював із очищенням Авгієвих стаєнь ті величезні зміни, які сталися в Росії після жовтня 1917 року.

5. Найбільшою популярністю користується подвиг Геракла, пов'язаний з Авгієвими стайнями (хоча це його не перший , а сьомий подвиг). Цар Еліди Авгій був сином бога сонця Геліоса. Від батька Авгій одержав величезні стада: триста білоногих биків, двісті червоних биків і дванадцять биків білосніжних. А ще один бик був такий прекрасний, що осявав своєю красою все навколо, мов сонце.         

          У стайні - огородженому стінами дворі, де Авгій тримав свої стада, - 30 років ніхто не прибирав. Цар Еврісфей наказав Гераклові очистити стайню від гною за один день, за що Авгій пообіцяв Гераклу десяту частину своїх стад. Власне, він міг пообіцяти і більше, бо не вірив, що хто-небудь здатний за один день виконати таку роботу. 

4. Віками вважалося, що кожна освічена людина повинна знати про Геракла та його подвиги. Їх переказували, на них посилалися, вони переходили в золотий фонд мов - як образні засоби, як крилаті слова.  Давайте пригадаємо подвиги Геракла, насамперед ті, що стали "крилатими". 

3.  Коли Геракл виріс, Дельфійський оракул підтвердив волю богів: Геракл повинен здійснити дванадцять подвигів для Еврісфея, а вже потім він буде вільний (в усіх грецьких міфах кількість подвигів називається однакова, змінюється лише їх порядок).                                                                   

                              Пізніше римляни продовжували "біографію" Геракла, приписуючи йому все нові й нові подвиги: участь у поході аргонавтів, у звільненні Прометея, у боротьбі богів і титанів та ін.

Крилатий вислів "Дванадцять подвигів Геракла"

1. Серед усіх героїв давньогрецьких міфів Геракл (Геркулес) видається нам найближчим, найзрозумілішим. Мабуть, це тому, що він чимось нагадує героїв наших казок, російських билин: так само подорожує, як вони; служить нікчемному господареві, заступається за слабших, допомагає тим, хто потрапив у біду, не боїться могутніх богів, бореться з грізними силами природи.       

           Тому в усі часи порівняння з Гераклом (Геркулесом) було високою похвалою. Геракл - народний герой греків, а пізніше римлян - своє ім'я одержав від Дельфійського оракула; воно означало: "той, що здійснює подвиги через гоніння Гери".

2. У день, коли мав народитися Геракл, Зевс вирішив: "Герой, який народиться сьогодні, буде володарем потомків Персея і всіх земних народів". 

Гера, довідавшись про це, затримала народження Геракла, і першим у цей день народився ЄврісфЕй, онук царя Персея, якому Геракл повинен був служити й підкорятися. Усе ж боячись Геракла, Гера послала до новонародженого двох величезних змій, та маленький Геракл задушив їх.

15. Насправді "ніякого золотого віку позаду нас не було, і первісна людина була цілком пригнічена трудністю існування, трудністю боротьби з природою" (В.І.Ульянов).                   Отож не слід шукати зотого віку в минулому, його треба будувати для майбутніх поколінь:      

   Настануть Золотого віку дні -                                                                                                                    Омріяний                                                                                                                                                      Комуністичний світ!    (Г. Донець) 

 14. Міф про золотий вік був популярним у багатьох народів і в середні вікки. Коли європейські мореплавці в епоху великих географічних відкриттів зіткнулись із жителями віддалених островів, які перебували на стадії первіснообщинного ладу й не знали гноблення, вони сприймали їх життя як золотий вік.

Про "добрих дикунів", які живуть за розумними законами природи, писали Монтень, Руссо, Дідро, Гердер та ін.