Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)
22. Цікаво побудоване слово тисяча, яке зараз уже не розкладається на два слова, хоч колись було складене з двох слів: зі слов'янського слова тук, тыти - "жир", "жиріти" (порівняйте російське тучный) і слова сент, пов'язаного з індоєвропейським позначенням цифри 100 (схоже за звучанням на латинське слово centum - "сто"). Мабуть, на початку цим словом хотіли сказати: "Це товста сотня", "Це велике сто".
21. Словом пар підкреслювалась не тільки кількість предметів, а і їх рівність. Цей відтінок наявний в усіх мовах, які запозичили слово, і в похідних від нього. Наприклад, англійське слово пер (від латинського пар) означало "рівний за становищем привілейований дворянин". До нас слово прийшло з німецької мови через польську. У сучасній українській мові слово пара нараховує аж десять значень.
20. Вузловим числом є й слово пара, що означає 2 і вживається стосовно до так званих "парних" предметів (рукавички, панчохи, шкарпетки, взуття, погони, серги й багато чого іншого). В основі слова лежить латинське par - "рівний", "однаковий". Воно вживалося у тих випадках, коли говорили про двох однолітків, подружжя, нерозлучну пару та ін.
19. Вузлове число дюжина (12) з'явилось досить пізно - у XVII ст.. З цього часу воно зустрічається в писемних текстах, насамперед у митних книгах. Запозичене це слово з французької мови (douzaine - дузен), у яку воно прийшло з італійської (dozzina- - доцціна), а там його одержали в спадщину від латинської мови (duodecim - дуодецім - "два [над] десять").
Після запозичення цього слова ним рахували дрібні предмети (яйця, носові хусточки, білизну, гудзики та ін.). "Чортовою дюжиною" називали число 13, оскільки його взагалі боялися, бо вважали нещасливим.
18. Вузловим було й 40, яке спочатку звалося четыредесяте, а потім сорок. Нова форма витіснила стару, бо цим способом рахували шкурки соболя й білки. Саме стільки їх треба було, щоб пошити один сорок - стародавній хутряний одяг (сорочка має той самий корінь). Спочатку так рахували лише шкурки, потім це слово стало вживатися в усіх видах рахунків.
17. Існує думка, що дев '
яносто - форма, старіша за систему і виникла вона на базі праслов'янського девеносто, яке походить з індоєвропейського новене (д) кмтал - "дев'ять десятків" (схожі форми були в грецькій мові - ененеконта та в латинській - нонагінта). Форма девен - продовжує прадавній новен. Нова форма - дев'ятдесять свого часу була утворена, але не витримала "конкуренції" зі старою формою дев'яносто, бо, виявляється, вона була "вузловою" - це було число, за яким вели рахунок нарівні з рахунком на десятки й сотні. У давньоруських пам'ятках є підтвердження цього: там зустрічаємо "два девяноста мерных верстъ...", "за тридевять земель", "в тридевятом царстве".
16. Ми звикли до того, що предмети лічать десятками й сотнями, і вважаємо, що це нормально, так і має бути, а значить - так і було. Отут ми й помиляємося, бо не завжди так було. Ілюстрації до цього - назви чисел сорок і дев'яносто, які випадають із системи назв десятків. Система виявляє себе досить виразно: два-десять - двадцять, три-десять - тридцять, п'ять-десять - п'ятдесят, шість-десять - шістдесят. Значить, мало бути і чотири-десять, і дев'ять-десять (ці форми є в діалектах української мови і в болгарській мові - чотиридесет, деветдесет), а є сорок і дев'яносто. Чому?
15. Усі перелічені десять цифр дуже давнього походження, саме тому назви їх схожі між собою в усіх спорідних мовах. Слова для позначення великих чисел утворювалися пізніше; тут уже кожен народ виробляв свої найменування, порівняйте латинське мілле з нашим тисяча й скажіть, що в них є спільного, крім значення? Проте проходить час, розвиваються різні галузі науки, з'являються знову спільні для багатьох мов слова, створені з античних коренів, - мільйон, мільярд та інші.
14. Перш ніж говорити про слово цифра, проведемо чітку межу між двома поняттями - "число" і "цифра". Цифр є всього десять: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 0, а от чисел є безліч, і кожне з них можна записати з допомогою цих десяти цифр. Таким чином, цифра й число співвідносяться приблизно так, як, скажімо, буква й слово. Шлях слова "цифра" можна "прокласти" так: арабське сіфр - середньовічне латинське, а потім італійське ціфра, німецьке Ziffer - ціфер, польське й українське цифра. Дивлячись на цю "доріжку", можна подумати, що і в арабській чові слово сіфр
означало певну величину, як і в усіх інших щойно названих. А насправді арабське слово означало "пустота": цим словом араби хотіли передати індійську назву нуля - "знак відсутності". В європейських мовах слово цифра стало позначати "усякий знак числа", і лише в англійській мові збереглося "арабське" значення слова: англійське сіфер означає нуль.
13. Слово арифметика запозичено в східнослов'янські мови з грецької, де слово арітмос означало "число", а арітметіке техне - "наука про рахунки, про числа". Грецька літера тета вимовлялась і як т (звідси лаинське aritmetika, польське й застаріле українське аритметика). Сучасна українська форма арифметика постала, очевидно, із старого слов'янського арифметикия під впливом польського arytmetyka і перейшла до російської мови, звідки пізніше з'явилася в українській мові повторно.
12. А тепер учимося рахувати, тільки не так, як один учень, який на питання вчителя: "Скільки буде, якщо поділити вісім навпіл?" - відповів: "Це залежить від того, як ділити, бо якщо поділимо впоперек, тоді буде два нулі, а якщо вздовж, то буде дві трійки".
11. Про те, що азъ означає "я", ми вже згадували, а от що означає буки - "буква"? В усі слов'янські мови це слово прийшло від германців. У них це слово означало і букове дерево, і дощечку з бука, на якій накреслювалися письмена, і літеру, вирізану на буковому брусочку. У нас слово буки спочатку було назвою літери б, а пізніше - будь-якої літери.
10. Тепер зрозуміло, звідки взялася застаріла українська назва абетки альфабет - вона відтворює майже точно латинське слово альфабетум, у свою чергу, запозичене, як і багато чого іншого, у греків. Залишилося з'ясувати, звідки взялися два дуже близьких за звучанням, та все ж неоднакових, слова: альфабет і алфавіт.
Виявляється, що звук, позначуваний літерою бета, у греків вимовляється неоднаково, і слово алфавіт відтворює саме пізньогрецьку вимову, коли цей звук став вимовлятись як в і називався віта.
9. Називати букви повними іменами, щоб їх легко було запам'ятати, почали ще фінікійці. Так, у них перша літера абетки була схожа на обриси голови бика, тому вони її називали алеф - "бик". Друга літера була схожа на обриси будиночка, вони називали її бет - "дім". Коли
греки переймали у фінікійців абетку, то взяли в них і назви цих двох перших літер, хоч і не знали значення запозичуваних ними слів. Їх дещо змінили, пристосувавши до своєї вимови: з алеф зробили альфа, а з бет - бета. Назви цих двох літер, як і назву абетки (alphabetum) римляни запозичили в греків.
8. У сучасній українській мові є аж три назви одного добре знайомого вам поняття: абетка, алфавіт, азбука, є ще й черверта, застаріла, альфабет. Абетка - це власне українська назва азбуки, створена за вимовою перших двох літер алфавіту - а, бе під впливом інших назв - азбука, альфабет, abecadlo - абецадло (у поляків перші три букви - а, бе, це).
Слово азбука утворене в давньоруській мові за зразком слів із закінченням на -а від давньоруського азъ - букы, запозиченого із старослов'янської мови, де перші дві літери звалися (зверніть увагу: не вимовлялись, як у попередніх випадках, а звалися) аз - "я" і буки - "буква".