4. А "третя"? Третя живе й сьогодні: широко користується нею  медицина (переважна більшість медичних термінів - як старих, так і нових - походить з латинської мови або створена із значущих частин слів латинської мови: суфіксів, префіксів, коренів). Багато термінів юридичних наук також латинського походження. Можна сказати, що латинська мова для сучасної науки - така собі скринька, із якої завжди можна витягти "часточки", потрібні для називання нових предметів і понять. Дивіться: беремо латинський префікс транс-, що означає: крізь, через, за, по той бік, і подивимося в сучасний словник: транскрипція, транслітерація, трансляція, транслятор, трансмісія, трансмітер, трансплантація, транспозиція, транспорт, транспортер, трансформатор, трансфлюксор...

Останнє слово знаєте, що означає? Запам'ятовувальний елемент цифрових обчислювальних машин, що працює за принципом магнітних потоків. Спробували б ми з вами пояснити навіть такій розумній людині, як Юлій Цезар або Ціцерон, що це таке! Важко довелося б і їм і нам, бо вони були б не підготовленими сприймати такі відомості, як наявність мислячих машин або комп'ютерів.

А терміни, створені з матеріалу їх рідної мови, живуть - живуть активно, діяльно, усе розширюючи й розширюючи свою "родину". Це і є наша "третя" латинь. 

3. А як ви думаєте, якщо мовою людей, яких уже нема, і мовою держави, яка давно розпалась, за інших історичних і соціальних умов розмовляють і пишуть люди цілого континенту, - ця мова могла залишитися незмінною? Чи була латинь, скажімо, XIV ст. такою ж, як латинь IV ст.? Ясно, що ні. 

                                                Це вже була "друга" латинська мова. Середньовічна латинь відрізнялась від античної так само, як, скажімо, книжна українська мова часів Григорія Сковороди від сучасної літературної? У перешу чергу такі зміни відбулися в словнику латинської мови, він поповнився величезною кількістю нових слів і словосполучень для вираження нових понять і нових явищ. 

  

2. Нові романські мови все більше й більше віддаляються від старої латинської мови, якою розмовляв Юлій Цезар. Проте стара не зникає з пам'яті людей; навпаки, нею продовжують широко користуватися як літературною мовою аж до XVI ст. Це на той час офіційна мова католицької церкви в усіх католицьких країнах; це мова правових установ, медицини, науки. Мало того, це жива розмовна мова духовенства, учених, юристів, чиновників, лікарів, які в усіх країнах Європи того часу були людьми двомовними: розмовляли рідною мовою і - вільно - латинською. Десь до XII-XIII ст. латинь була мовою художньої1' літератури й поезії в Європі. 

9. Закінчити можна латинським прислів'ям - так минає земна слава (sic transit gloria mundi). Вислів походить з книжки середньовічного філософа Фоми Кeмпійського (1379-1471) "Наслідування Христа" і використовується в обряді введення в сан римського папи: на знак примарності людської могутності перед папою тричі спалюють шматок клоччя і промовляють ці слова. У сучасній українській мові вони звичайно означають швидкоплинність життя, нетривалість слави, скороминущість чогось. 

      "Ми поверталися похнюплені. Вимріяні п'ятсот пудів картоплі зникли десь - невідомо куди. Не було вже й півста намитих пудів6 після акції діда Матвія залишилося, може, пудів із тридцять.                  - Сік транзіт глорія мунді! - зітхнув Серьожка, погейкуючи на коней. Латинською мовою це означає: так минає слава на землі" (Ю. Смолич). 

Крилатий вислів "Латинь із моди вийшла нині"                         
  1. Розповідаючи про те, як учився і що знав Онєгін, О. С. Пушкін писав: "Латынь из моды вышла ныне..."                                     З того часу минуло майже два століття, латинь ще більше вийшла з моди. А про яку латинь говорить Пушкін? Адже сьогодні ми можемо говорити не про одну, а про цілих три латині: "перша" - це мова жива, розмовна, а пізніше й писемна, літературна, якою користувалися десь із IV-III ст. до н. е. в Римській державі.

Занепад Римської імперії припадає на V ст. н. е. У цей час жива латинська мова починає розпадатися на кілька нових "ручаїв", які звуться романськими мовами. Це - італійська, французька, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.  

8. Так і невідомо, чи сказав Цезар свої останні слова: "І ти, Брут?", чи тільки зітхнув перед смертю. Ці слова звучать зі сцени вже три століття, бо ними в трагедії В. Шекспіра "Юлій Цезар" смертельно поранений Цезар звертається до Брута - одного з ініціаторів змови проти Юлія Цезаря й учасника його вбивства.       

Історики не підтверджують цього, вважаючи фразу легендарною. Лише Святоній зазначає, що очевидці розповідали, начебто Цезар, побачивши Брута, вигукнув: "І ти, моя дитино?" - бо вважав Брута своїм другом.     

                                                              Ім'я Брута стало уособленням несподіваної зради, підступності: 

 Я ждав... і от - стрибнули з-за кущів                                                                                                          Усі мої похибки, яко Брути,                                                                                                                      Ховаючи кинжали під плащі.  (Б. Олійник)  

7. Про гордість, честолюбство, а водночас і про почуття високої відповідальності за свою посаду свідчать і слова Цезаря: "Дружина Цезаря повинна бути вище всяких підозр". Біографи Цезаря про цей випадок його життя розповідають так.   

                         У Римі щорічно відзначалося нічне свято богині родючості й жіночої доброчесності; відбувалися такі свята в родинах визначних сановників, брали участь у ньому лише жінки. У 62 р. до н. е. на свято в домі Помпеї, дружини Цезаря, проник переодягнений жінкою один римлянин. Він був звинувачений у кощунстві й притягнений до суду. Почалися плітки, дуже неприємні для Цезаря, який був ще й верховним жерцем і повинен був дбати про чистоту релігійних відправлень. Юлій Цезар розлучився з Помпеєю. На судовому процесі того римлянина Цезар не сказав жодного поганого слова про свою дружину, а на питання судді, чому він з нею розлучився, Цезар відповів: "Дружина Цезаря повинна бути вище всяких підозр". 

          Уживається переважно жартома для підкреслення бездоганності чиєїсь репутації.  

6. Плутарх розповідає, що, коли Цезар їхав через якесь убоге альпійське містечко, він сказав: "Я хотів би краще бути першим тут, ніж другим у Римі". Оскільки ці слова пасують не лише Цезарю, а й усім честолюбцям, їх трохи переінакшили, узагальнили і вживають - без посилань на Цезаря і навіть не знаючи, що в цих слів є автор, - у такій формі: краще бути першим на селі, ніж другим у місті. 

 

5. Прийшов, побачив, переміг! (Veni, vidi, vici!) Хто не знає цих слів? А от кому вони були сказані, точно встановити важко, хоч хто їх казав - знають усі. Плутарх твердить, що цими словами Цезар сповістив одного зі своїх друзів; Светоній - що слова ці були написані на дошці, яку несли при тріумфальному в'їзді Юлія Цезаря в Рим; ще інші твердять, що ними він сповістив сенат. Можливо, усі праві, висловлювався він так не раз. 

        Сказано ці слова було з приводу 

блискавичної перемоги над царем Фарнаком при Зеле (у Малій Азії) в 47 р. до н. е. 

4. Перейшовши Рубікон, Цезар переможно рушив до завоювання повного єдиновладдя в Римі. Тому й вислів перейти Рубікон означає зробити безповоротний крок, рішучий учинок. "Він навіть не сказав йому, що через два дні ступає на свій найбільший рубікон, що післязавтра перевірятимуть результати шестирічної роботи" (Ю. Мушкетик). З цієї ілюстрації видно, як багато змінилося в словах Цезаря. Рубікон перестав бути власною географічною назвою, перестав навіть бути річкою (бо як можна "ступити на Рубікон"?), це якийсь рубіж, межа (але на межу можна й ступити). 

 

3. Жереб кинуто! (Alea jacta est!)  Вислів цей ми знаємо з розповідей Плутарха, Светонія та інших біографів Цезаря про перехід його війська через річку Рубікон, яка була кордоном між Умбрією і Цізальпінською Галлією в 49 р. до н. е. Переходячи Рубікон, Цезар порушував розпорядження сенату, за яким він не мав права очолювати війська в межах Італії, і розпочинав громадянську війну. 

                           Цей вислів ми вживаємо, коли треба підкреслити, що рішення ми прийняли безповоротне або що вибір впав саме на нас. "Жереб кинуто, пане гетьмане. І що складніша гра, то вона принадніша" (З. Тулуб).