3. Вислів випити гірку чашу  (випити чашу до дна) бере свій початок з біблійних текстів. Означає він перетерпіти всі неприємності, нещастя: "На жаль, доля загону склалася трагічно. Соломія Леглич була бійцем у ньому й випила  до дна гірку чашу тяжких випробувань" (П. Гуріненко).   

2. Чаша терпіння переповнилась - це значить, що людина більше не в змозі стримуватись, терпіти, вона починає діяти. Вислів синонімічний до фразеологізму терпець урвався. "Коли німці ще воюють, відбиваючись зубами, руками й ногами, то лише від свідомості того, що чаша терпіння народів ущерть переповнилась, і що на цей раз їм уже не вислизнути від відповідальності, від кари" (Я. Галан). 

Крилатий вислів "Випити гірку чашу"

1. Цілий ряд крилатих висловів містить у собі слово "чаша": чаша терпіння переповнилась, випити чашу до дна, нехай обмине мене чаша сія, не мине його чаша сія, дім - повна чаша, кругова чаша. Ці вислови варті уваги не завдяки своєму давньому чи славетному походженню, а зовсім з іншої причини: їх часто плутають, уживаючи недоречно. Такі помилки справляють погане враження. Тому давайте поставимо кожну "чашу" на належне їй місце.  

 

13. Цими словами (блудний син) також  презирливо називають усіх тих, у кого недостатньо розвинене або й зовсім відсутнє почуття любові до своєї Вітчизни, хто ладен покинути її заради примарних переваг чужих країв. "Багато з тих, хто прирік себе на поневіряння по чужих містах і країнах, поспішають до приїжджих земляків заради зустрічі з гостем - посланцем далекої Батьківщини, де колись блукав босоніж, учився і виріс блудний син, яку покинув у пошуках учорашнього дня" (З газети). 

12. Вислів блудний син у переносному значенні - людина, яка розкаялась у своїх вчинках. "Як блудний син, він ладен був упасти на цю прекрасну землю, заплакати сльозами радості й просити тіні предків не отвергати його в тяжку годину..." (В. Шевчук).  

11. На картині Рембрандта зображено момент приходу блудного сина: він упав на коліна перед батьком. Ми майже не бачимо його обличчя - лише спину в подертому, убогому вбранні та босі  ноги. Прямо перед нами з темного тла картини проступає обличчя батька - добре, лагідне, його старечі руки м'яко опустилися на плечі сина... Картина дихає простотою і високою людяністю, недаремно її вважають шедевром світового мистецтва.  

10. У геніального голландського художника XVII ст. Рембрандта ван Рейна (1606-1669) є картина, яка зветься "Повернення блудного сина".                                                                                           Сюжет картини взято з євангельської притчі, у якій розповідається про блудного (неправедного, розпусного, марнотратного) сина, який залишив батьківський дім, забравши свою частку спадщини, і на чужині прогуляв і пропив усе, що мав. Убогий, хворий, голодний повернувся він додому. Батько простив йому все, із радістю зустрів його, одягнув у дороге вбрання і "наказав зарізати відгодоване теля" (говориться у притчі), щоб відсвяткувати повернення сина. 

 

9. Ще один вислів з цієї похмурої "серії" - долина печалі (сліз) - (старослов'янською мовою - юдоль плачу), місце, де начебто має відбутися страшний суд при кінці світу. Вживається в переносному значенні - життя людини з турботами й печалями; чиясь гірка, стражденна доля. 

приносили в жертву

8. Сильне враження справляє картина-триптих  Ієроніма Босха (1450-1516) "Страшний суд".                                                                    Місце пекельних мук людини позначає також вислів геєна вогненна. Геєнна - це давня назва долини Хінном біля Єрусалима, де іудеї приносили в жертву Ваалу й Астарті своїх дітей, спалюючи їх (звідси ненависть до цього місця). Цар Іудеї Іосія знищив язичницькі жертовники, а долину перетворив на звалище сміття і місце для спалювання трупів. І знову це була "геєна вогненна". Такою й залишилася вона в пам'яті потомків. 

 

7. Вислови страшний суд, кінець світу вживаються у явно гіперболізованих описах чогось, особливо при жартівливо-іронічному зображенні сварки, безладдя, стихійного лиха та ін. "Страшний суд творився тоді серед голих, беззахисних таврійських степів. Зривало дахи, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви" (О. Гончар). "Якби не пекло довкола, не ця біблійська феєрія кінця світу, вона б подумала, що хтось її обережно будить зі сну" (В. Яворівський).

 

6. Зрідка можна зустріти вислів антихристова печать. Вважалося, що цією печаттю Антихрист начебто таврує своїх слуг.  І переносно - усе, що позначене печаттю зла, усе, що вороже людині. Наприклад: "На опасці [обгортці бандеролі] стоїть тільки антихристова печатка  "Д {озволено} Ц {ензурою}" - та й годі" (М. Коцюбинський).

5. Згадуваний у книжці Антихрист - посланець диявола - має начебто очолити ворожі Христу сили перед встановленням "царства божого" на землі. Церква неодноразово називала антихристами своїх політичних противників. У переносному значенні антихрист - запеклий злочинець (слово вживалося у дореволюційні часи як лайка).  

4. У наш час ці похмурі образи служать для зображення лиха величезних масштабів, наприклад: "У пам'яті ворушилися тези про невідворотність вимирання людства з голоду, колись напророкованого вченим англійським ченцем Мальтусом. Коли не з голоду, то від бомби, а не від бомби, то від хвороб - апокаліптичні свої візії [англійський] журнал пов'язував із наступом соціалістичних учень" (В. Коротич);

"Але прийом було влаштовано - який збіг! - саме в тому залі, де свого часу тутешня знать вшановувала учасників бомбування Хіросіми, даючи банкет на честь матері старшого з офіцерів, іменем котрої - теж який цинізм! - було названо той апокаліптичний літак" (О. Гончар). 

3. Ф. Енгельс вважав, що "Апокаліпсис" є цінним джерелом історії християнства. Книга сповнена бунтарської ненависті до Риму.  

       Пізніше церковники вмістили цю книгу в кінці "Нового завіту" і використовували її похмурі сторінки для залякування віруючих. Так, апокаліптичною вважали чуму, що в 1348 році охопила величезну територію (Крим, Грецію, Єгипет, Туніс, Балкани, Європу аж до Скандинавії) і забрали чверть людності Європи.

Темні, неосвічені й залякані люди вважали тоді, що це сили темряви виступили проти християнського світу з метою знищення його. Після перемоги Жовтня, у роки громадянської війни "передбачення" "Апокаліпсису" використовувалися для контрреволюційної пропаганди. 

2. Наукове пояснення змісту цієї книги дав Ф. Енгельс. Він писав, що ця книга - не єдиний твір такого типу, у неї було багато попередників і в дохристиянській літературі. Твір цей, на його думку, був написаний невідомим християнином у часи правління римського імператора Гальби невдовзі після смерті Нерона.

Зображуваний у ньому Антихрист - "звір із бездни" - це алегоричний образ Римської імперії - ворога і гнобителя багатьох народів; так само алегорично тут названо столицю імперії - Рим ("велика блудниця"), імператора Нерона ("звірине число 666") та ін. 

Крилатий вислів "Кінець світу"

1. Апокаліпсис (грецькою мовою - розкриття, одкровення) - чи не найдавніша пам'ятка християнської літератури. Автор книги називає себе Іоанном (звідси друга назва "Одкровення Іоанна"). У формі фантастичних "видінь" у ній розповідається про пришестя Христа й появу Антихриста, про боротьбу між ними, про тисячолітнє царство Христа, "страшний суд" і "кінець світу", про свтановлення вічного царства Христа і праведників.