16. Раніше всякі страви варилися, зберігалися й подавалися у горшках (горщиках, горнятках). Проте, виявляється, на самому початку початку призначення горщика, судячи з його назви, було ще й трохи іншим.  У великих глиняних посудинах заведено було тримати  гаряче вугілля (є спільність і в назві: горн-ш-ок - схоже на маленьке горно).

Ще навіть у художній літературі минулого століття можна зустріти колоритні картинки: базарні перекупки брали з собою горщик з вугіллям, щоб грітися. Довго, видно, тримався цей звичай серед людей, передаючись від покоління до покоління. 

15. Скатертину постелено. Поставимо тарілки. Якби запитали: "А як правильно: та-рілка  чи та-лірка ?" - відповідь була б категорично-однозначною: "Безсумнівно - тарілка!" Сьогодні - так, а от на початку, при появі слова? У старовинних документах писалося тарቴль, толерка.

Слово це тоді ще порівняно недавно перейшло до нас з німецької мови, де було талір, таллер (сучасне теллер), а німці запозичили це слово з латині, де таліаре - "різати". Значить, тарілка - це те, на чому ріжуть м'ясо.

 

14. Слово скатерть було утворене з двох слів - доска і терти. Це було щось на зразок рушника для стола. Леонід Успенський проводить цікаву паралель: у говірках російської мови збереглося  слово рукотерть - рушник, тому цілком можливе свого часу і слово доскотерть, яке пізніше скоротилося до скатерть.

13.  Ми теж запозичили свою дошку, але на той час у мові слов'ян уже було слово столъ, утворене від дієслова "стелити". З приводу цього слова і його первісного значення висловлювалися різні думки. Найпереконливішим видається твердження, що спочатку столъ позначав те, що ми сьогодні звемо скатертина, тобто "підстилку", і то не для їжі, а для сидіння.

Доказом тут може бути те, що в Київській Русі столом звався не лише стіл у нашому розумінні, а й крісло князівське, ми б сказали "трон" (і сьогодні у болгар стол  - це "стілець"). Звідси ж походять слова "стольний град", "столиця", "престол". Стіл як підставка для їжі спочатку, мабуть, узагалі не існував, а з'явився пізніше, тоді на нього й перейшла назва "підстілки".

12. Тепер пора й про обід подумати: стіл накривати, на дощечці хліб різати. Хоч столи звичайно теж із дощок робляться, проте слово стіл, як бачимо, має  зовсім інший корінь у нашій мові. А подивімося, як у інших. Виявляється, що наше дошка, російське доска, старослов'янське дъска походить від грецького діскос, яке означало і металевий круг, диск, як знаряддя для метання, і підставку, піднос.

Далі слово потрапило до германців зі значенням "блюдо", а потім "стіл" (пізнати діскос у німецькому тиш, правда, важкувато). Такий же перехід відбувся з латинського табула - "дошка" до французького табль - "дошка" і "стіл".

11.  Про сандвіч розповідають таку історію: лорд Джон Монтег'ю Сандвіч, якого від нас відділяють два століття, був пристрасним гравцем: не бажаючи відриватися від карт для того, щоб повечеряти, він придумав новий, зручний для нього вид бутерброда:

шматочок телятини, шинки або сиру він клав між двома скибками хліба, щоб не бруднити рук і ними карт. Власне кажучи, те, що ми беремо з собою до школи, на роботу, на прогулянку, у дорогу, - є не що інше як сандвіч, хоча ми звемо його теж бутербродом.

10. Та час уже нам з вами робити бутерброди (а може, сандвічі, тартинки?). Слово бутерброд німецьке, воно складається з двох слів: буттер - "масло" і брот - "хліб". Проте в нас це слово набуло значно ширшого, ніж первісне, значення: це може бути хліб із сиром, ковбасою, повидлом,

варенням, медом, а от масла в ньому може й не бути. Цікаво, що німці слова бутерброд уже не вживають, а наші "бутерброди без масла" вони звуть тартинами (це французьке слово тартін з тим же значенням - "бутерброд").

9.  Олія (грецьке елеон) дістала свою назву від плодів, із яких виготовлялась, - оливок. Від римлян (вони взяли його у греків) слово олеум перейшло до германців, а далі й до слов'ян, де розширило своє значення, служачи назвою для будь-якого рослинного жиру. Що ж до коров'ячого масла, то ставлення до нього в ті давні часи, про які йде мова, було неоднаковим.

Греки та римляни не вважали коров'яче масло пристойною їжею, самі його не вживали й ставилися з погордою до варварів - скіфів, германців, - які пили молоко, їли масло, м'ясо (і греки, і римляни віддавали перевагу рослинній їжі). Вони презирливо називали варварів - "молокоїдці". 

 8. Нам залишилося тепер десь добути грудочку масла (колись казали саме так, бо ручним способом масло збивалося спочатку в дрібні грудочки, а потім у велику грудку) - і був би сніданок.               Слово масло, утворене від  мазати й означало спочатку те, що в нас існує під назвою мазь.

Ним мазали не хліб, а тіло, й було це не коров'яче масло, а те, що ми сьогодні звемо олія. Звичай натиратися олією пішов від греків і римлян. Ця процедура замінювала вживання мила, якого ще не було, частково захищала тіло від холоду й спеки, а крім того, і від бліх та іншої неприємної дрібноти.

 

7. У російську мову слово "цукор" ішло коротшим шляхом: з перської мови шекер потрапляє до грецької (там це був сакхарон), а потім через Візантію потрапляє на Русь, гублячи по дорозі кінцеве -он і набуваючи звичної тепер форми сахар (з російської мови слово запозичається в українську, де вживається у ненормованій розмовній мові поряд з літературним цукор).