Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)
6. З певними, досить незначними варіаціями слово будяк зустрічається у багатьох слов'янських мовах: будяк, бодак, бодачок (українське), будяк, бодак, бодок, будляк (російське), бодзян (польське), бодлак (чеське), бодляк (словацьке), бодак (словенське), бодаль (сербське).
Усі вони утворилися, мабуть, від спільного праслов'янського дієслова бості - "колоти" або від його похідних (у старословянській мові було, наприклад, слово бодль - "колючка"; у чехів є слово бодлави - "колючий", а в нас - бодливий, бодатися - про корову).
Майте на увазі, що в літературній мові українське будяк зовсім не те, що російське бодяк ("осот"). Степові кактуси-будяки росіяни називають чортополохом.
5. Реп'ях - це збірна назва рослин, які належать до різних сімей, проте мають спільну рису - чіпкі плоди. Тому назву всі ці рослини одержали від своєрідного способу переносу та розсіювання плодів: вони чіпляються дрібними колючками до шерсті тварин або до одягу людини.
В основі назви реп'ях лежить втрачене нині праслов'янське репіті се - "чіплятися". Сліди цього зниклого слова простежуються в усіх слов'янських мовах: репей (російське та болгарське), репух (сербське), репє (словенське), репік (чеське та словацьке), жеп, жепєнь, жепік (польське: [ж] - rz розвинулося з [р] - r) та ін.
4. Коли вам трапиться прочитати "В огороді буркун-зілля по тичині в'ється" (народна пісня), - не дивуйтесь: його садили, щоб додавати до тютюну-самосаду.
Часто плутають слова реп'ях, будяк, чортополох. Перевірте себе: тут три назви, а рослин скільки? Три? Дві? Важко сказати, бо словами реп'ях і чортополох у розмовній мові називають, не розрізняючи родин, усі колючі бур'яни...
3. У старовинних історичних піснях і думах буркун-зілля згадується як символ дикого, безлюдного степу, серед якого козакові, що втік з турецької неволі, довелося помирати.
Ви тільки вслухайтесь у назви цієї трави з вузьким трійчастим листям і дрібними квітками: буркунина, буркунчук, бурундук, боркун, воргун. Вважають, що це слово прийшло з тюркських мов. І справді - у мові ногайських татар рослина зветься буркунчук. А от чому цю рослину назвали саме так - сказати важко. Може тому, що достигле насіння висипається, наче бризкаючи навсебіч, а в киргизькій мові є таке слово бурк - "бризкати".
2. Відомий кукіль людині дуже давно. Про це свідчать і назви куколю у слов'янських мовах. В основі їх лежить слово, яке можна реконструювати як праслов'янське конкол. Це звуконаслідувальна назва дзвону.
В інших - неслов'янських - народів квітка викликала ті самі асоціації: в англійській мові вона зветься кокл (cockle), у німецькій - кльоккенблюме (Klockenblume).
Ця ознака - схожість із дзвіночком - послужила підставою для називання й інших квітів: є квіти, які по-російськи звуться колокольчики, по-українськи - дзвіночки та ін.
ТЕМА: "Бур'яни та їх родичі"
1. Де журавка ходила,
Там пшениця вродила.
Де журавель походив,
То там кукіль уродив.
Народна пісня
Кукіль, про який співається в цій пісні, - рожева квітка, схожа на дзвіночок, зі світлим стеблом і сивувато-зеленим вузьким листям, найчастіше росте в житі, у пшениці, серед льону. Кукіль і волошка начебто прикрашають межі й придорожні посіви, а насправді засмічують поля і шкодять людині.
Кукіль особливо небезпечний для здоров'я: якщо в зерні буде хоча б
0,25 % зерен куколю, борошно з такого зерна шкідливе, навіть небезпечне для життя людини (у зернах цього бур'яну є отруйна речовина - сапонін). Тому з куколем хлібороби споконвіку боролися.
24. Шлях цей нам уже відомий: від єгтптян - до греків, від греків - до римлян, а пізніше - до англійців, французів, німців.
Той папір, який ми знаємо, винайшов китаєць Цай Лунь ще в
II столітті нашої ери, проте в Європі папір став відомий значно пізніше - у XI - XII ст. Приблизно з цього ж часу папір міг бути відомий і на нашій землі, тільки документів тогочасних, написаних на папері, не збереглося (найдавніший з них датується XIV ст.).
22. Як же виготовляли папірус і чи був він хоч трохи схожий на наш сучасний папір?
Як відомо, таємниця виготовлення папірусу була втрачена. Вдалося розгадати її у 1966 році єгипетському вченому Хасану Рагабу: пічля довгих пошуків і невдач він виготовив справжній папірус.
Це робилося так. Товсту частину стебла папірусу розрізали на 10-12 смужок, які підсушували на сонці, а потім вимочували у воді, щоб видалити цукор, крохмаль та інші органічні речовини. Через добу їх витягали з води й відбивали дерев'яним молотком. Щоб смужки стали м'якими, прозорими й еластичними, їх треба мочити й відбивати тричі. Ще вологі смужки складають горизонтально на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу, поверх так само накладають вертикальний шар смужок і накривають усе це шматком полотна...