6. Ще три богині завжди згадуються разом - це мойри (у греків), або парки (у римлян), - богині людської долі. Спочатку вважалося, що в кожної людини є своя мойра, потім згадувалося лише три. Вони зображувалися як три старі жінки, що прядуть нитки людського життя:

Клото пряде нитку, Лахесис проводить її черезусі випробування, Антропос (тобто "невідворотна"), перерізаючи нитку, обриває життя людини. Цей образ зустрічається  в картинах Рубенса, Гойї та інших, у мові художньої літератури - як символ людської долі:  

        1)  О Мойро!                                                              Невже тобі, суворій, грізній, личить                                                   Робити посміхи над бідними людьми?!.. (Леся Українкка)

   2)  А поки те, да се, да оне...                                                                                                           Ходімо просто навпростець                                                                                                                       До Ескулапа на ралець -                                                                                                                            Чи не одурить він Харона                                                                                                                         

І Парку-прялку?.. (Т. Шевченко)                                                                                                      Крилатим став і вислів нитка життя:   

  Що мені з того, що клявся,                                                                  Що іншій судився ти?                                                                          Я маю назначення, князю,                                                                   Нитку життя вести. (Г. Паламарчук)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

5. Згадуються завжди разом також три грації (у римлян) або три харити (у греків) - богині краси, радощів; утілення жіночої принадності. Зображувалися вони по-різному: спочатку це були три камені - без облич, без деталей одягу і фігур; пізніше - як невиразні людські постаті в довгих хітонах, а з III віку до н. е. - як прекрасні дівочі постаті (відомі скульптурні групи пізніших часів - Канови, Торвальдсена та ін.). У переносному значенні - красуні: "Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тоботю!" (Леся Українка).       

В українській мові слова грація, граціозність - загальні назви із значенням витонченості, краси рухів людини, поз її тіла: "Її грація, витончена постать будили загальний подив" (І. Вільде). 

4. У давньогрецькій міфології ми зустрічаємося, наприклад, з богинею Гекатою - володаркою землі, моря і неба, зображуваною з трьома головами, із божествами, які згадуються найчастіше разом, - гарпіями.                                                                                                    Гарпії - демони бурі і смерті - спочатку (у Гомера) не мали імен і визначеної кількості; пізніше починають називати три гарпії - Подаргу, Аелло й Окипету. Зображувалися вони як крилаті істоти - птахи з дівочими головами й пазурами на руках і ногах.

У переносному значенні гарпія - зла жінка: "А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через цю гарпію?" (З. Тулуб). Або ж зло, яке мучить людину, терзає її душу: 

 Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина,                                                                                           Зграї гарпій проклятих, що звуться "навіщо", "куди",                                                                             Мою душу жеруть... (М. Вороний)                                                                     

До речі, слово гарпія ще є назвою хижого птаха з родини орлиних (серед інших представників цієї родини він виділяється  своїми широкими тупими крилами та важким, але швидким летом).

        

  

3. У давнину вважалося, що саме на трьох китах тримається земля: зображення цих велетенських китів, на спинах яких лежить пласка таріль землі, а навколо - безмежний океан, можна бачити в середньовічних книжках. Пізніше вислів набув переносного значення: три головні основи чогось.                               

Ось приклад: "Говорячи мовою стародавніх людей, уся проблема термоядерного синтезу тримається на трьох китах: температурі, густині й часі життя частинок, яким треба вступити в реакцію" (ж. "Наука і культура"). 

 

2. Усі найважливіші події в казках, як ви пам'ятаєте, відбуваються тричі. Це відбилося і в євангельських легендах, з яких походить вислів друг, що тричі відрікся (в одній з них ідеться про апостола Петра, який устиг тричі відректися від свого заарештованого вчителя протягом короткої літньої ночі). У сучасній мові цими словами характеризують людину, дружба якої не витримує важких випробувань, як-от у вірші Лесі Українки

"Та, може, станеться і друге диво": 

                         Що скажеш ти тоді? Чи, може, й ти                                                    Пошлеш мене веселу звістку дати

      Твоїм забутливим і потайним друзям,

      Що тричі одрікалися від тебе?

         

Крилатий вислів "Три кити"

1. Число три з дуже давніх часів уважалося магічним, тобто таким, що мало надприродну силу. Пояснювали це по-різному. Так, грецький філософ і математик Піфагор вважав це число досконалим, бо "воно виражає початок, середину і кінець", тому зробив із трійки символ божества.                             

                        Число три можна зустріти в прислів'ях, приказках, афоризмах та різних магічних формулах майже всіх народів. От хоча б кілька українських: "Третього хліба не доїв", "Три чисниці до смерті", "Вигнати в три шиї"; російських: "Заблудиться в трех соснах", "Видеть на три аршина под землей", "Гнуть в три дуги (погибели)", "От горшка три вершка", "За тридевять земель" та багато інших.  

11. А походить цей вислів ще з давніших часів, з цілком гуманної сфери. Легендарний "батько медицини" старогрецький лікар Гіппократ (460-370 до н.е.) так повчав своїх учнів: "Чого не лікують ліки, те виліковує залізо, чого не лікує залізо, те виліковує вогонь". Тобто, що лікування (а малися на увазі рани насамперед) йде в такій послідовності: рану лікують зіллям, відварами; не допомоголо - вдаються до хірургічного втручання (залізо);  якщо рана загноїлась - її припалюють, очищаючи (вогонь). У загальних рисах формула лікування залишилася такою ж і в наші часи, змінилися лише "засоби втручання" на кожному етапі.

Лікування це було жорстоким: ампутація без обезболюючих засобів, вогонь - це звичайний смолоскип. Ось чому римські поети зробили з медичної настанови ще жорстокіший переносний вислів.   

10. Мораль і звичаї Римської імперії на початку нашої ери дуже виразно характеризує вислів вогнем і мечем, який означав: безжально знищувати ворога зброєю і пожежами. Із цим же значенням вислів вживався і в наступні епохи, у мовах інших народів. Це ж саме значення його і в сучасній українській мові, широкому побутуванню в якій сприяло посередництво польської мови. "Ogniem i mieczem" - назва роману Г. Сенкевича, де тенденційно, з позицій реакційної верхівки панства, яка підняла цей вислів до гасла, змальовано боротьбу українського народу з польською шляхтою. "На цьому базарі шляхта колись вішала опришків Довбуша, і на цьому ж базарі коломийські панки й підпанки нахвалялись щораз "огнєм і мєчем" ліквідувати бунтарство непокірних хлопів" (П. Козланюк); "Два роки тому Гітлер як хижий звір накинувся на Україну, його розбещена орда вогнем і мечем знищувала її людей, її багатства й культуру" (Я. Галан). 

 9. В останньому, незакінченому оповіданні М. Коцюбинського "На острові" за допомогою цього вислову створено вражаючий образ приморської рослини, яка цвіте один раз і потім одразу ж гине: "... А квітка на високому пні вітає сонце і море, скелі та далекі вогкі вітри гордим і безнадійним привітом засуджених передчасно на смерть. Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, і вітають далеке море: "Ave, mare, morituri te salutant!..." 

8. Вислів Ave, Caesar... - як останній вигук того, хто помирає, часто цитувався і цитується сьогодні. У ті часи, коли латинь була розмовною мовою освічених людей, він наводився по-латинськи, наприклад: "Сплять колії, спить Гонта, розтерзаний оскаженілим панством, десь брязкотить кайданами останній гетьман волі, а запорожці, утерши мазку, кладуть чубаті голови на берегах Дунаю. Ave, imperator, morituri te salutant! Morituri te salutant... Приречені тебе вітають..." (В. Шевчук). 

7. Не дивно, отже, що грізні повстання рабів і гладіаторів потрясали основи імперії. Ім'я вождя одного з найгрізніших повстань римських рабів - Спартака - стало символом боротьби за волю всіх пригноблених у пізніші часи.                                             Коли під час Першої світової війни в Німеччині Карл Лібкнехт і Роза Люксембург створили революційну організацію, вони назвали її "Союз Спартака" (згодом із цього Союзу виросла Компартія Німеччини). Найпопулярніші спортивні змагання в нас у країні на честь Спартака звуться спартакіадами.  

6. Чому Цезар? Спочатку Цезар (Caesar- Кесар) було ім'ям однієї з  родин патриціанського роду Юліїв; у часи імперії цим ім'ям - на честь Юлія Цезаря - стали називати всіх римських імператорів (тоді ще було власне ім'я). При імператорові Андріані (117-138 рр. н. е.) Цезар перестає бути  власним іменем, стає титулом, який надається спадкоємцеві престолу. У пізніші часи (IV-V ст. н. е.) титулом цезаря стали називати всіх носіїв необмеженої самодержавної влади. Цезар, цісар, цар - слова одного кореня. 

 

5.  А звідки римляни взяли цей вид "розваги"? Виявляється, в  етрусків - попередників римлян - існував звичай: на могилі знатної людини примушували битися на смерть полонених воїнів або рабів, бо це було частиною тризни. Спочатку і римляни влаштовували гладіаторські бої лише на поминках, та пізніше ними відзначалися й радісні події: воєнні перемоги, завершення побудови храму, дні народження імператора.                                             

 Отож виходячи на арену цирку перед боєм, гладіатори повинні були вітати імператора вигуком:"Аве Цезар, морітурі те салютант!"
 

4. Гладіаторами в Римі називали рабів і засуджених до страти плебеїв, яких спеціально навчали, а потім примушували битися на смерть у цирках для розваги імператора, патриціїв-багатіїв і охочої до видовиськ грубої і жорстокої юрби. 

Реве арена. На арені                                                                                                                                    Лідійський золотий пісок                                                                                                                            Покрився пурпуром червоним,                                                                                                                  В болото крові замісивсь.     (Т. Шевченко)                                                                                          Далі поет пише про вестаріїв - гладіаторів, яких готували для боротьби з дикими звірами:                                                              

 І п'яний кесар, мов скажений,                                                                                                                     Зареготавсь. І леопард                                                                                                                                 Із льоху вискочив на сцену,                                                                                                                         Ступив, зирнув... І полилась                                                                                                                       Святая кров. 

 Та гладіатори більше гинули не від зубів та пазурів лютих звірів, а від мечів (gladius - меч) своїх же товаришів. Це були не лише найжорстокіші, але й найтрагічніші бої: адже зберегти власне життя можна було ціною смерті свого ж товариша по недолі - гладіатора.