4. Слово торг на позначення місця торгівлі в сучасній мові не вживається, воно позначає опредмечену дію. У давнину це слово у слов'ян інше значення, а саме: "місце торгівлі", і з цим значенням було запозичене спочатку північно-германськими племенами, а вже від них пішло до шведів і до фіннів. Так, назва  міста Турку (буквально "торг") у Фінляндії за своїм звуковим складом схожа на слов'янське слово торг. Є це слово і в інших народів; у латишів - торгус, в албанців - треге. 

 3. Словами ринок і торг ми, як кажуть, помінялися з північними сусідами. У германських мовах є слово ринг; воно означає "кільце, коло; площа". До нас воно прийшло вже із значенням не просто "площа", а "просто, де відбувається торгівля", укоренившись перед цим у чеській і польській мовах. 

У сучасній українській мові ринок - це місце роздрібного продажу продуктів та інших товарів, і - ширше - сфера товарного обміну (звідси "світовий ринок").  

 2. Слово ярмарок означає торг, який влаштовується регулярно, у певну пору року й у певному місці для продажу та купівлі товарів. Хоч і звикли ми до цього слова, і обросло воно значним сімейством (ярмаркувати, ярмаркуваня, ярмарчанин, ярмарковий), та все ж це слово - гість; воно прийшло до нас з німецької мови за часів

середньовіччя, частини цього слова чітко зберегли свою рідну, німецьку форму й значення: Jhhr - яр - "рік" і Markt - маркт - "ринок", "продаж". Потрапило воно з німецької мови спочатку в польську, утративши по дорозі лише кінцеве т - jarmark - ярмарк. В українській мові воно стає схожим на слова з суфіксом -ок (ярмарок як одвірок, підвечірок), а в російській - з суфіксом -ка (ярмарка як гулянка). 

 Тепер піде мова про торгівлю.        

 

      Татарин братик, татарин,                                            Продав сестрицю за таляр,                                                        За золоту стрілочку                                        Свою сестрицю дівочку.  

     Весільна пісня

 

                                                               

1. Судячи з назви грошей, за які в цій жартівливій весільній пісні продав брат сестру (таляри), - давно це було. Де відбувалися торги? На базарах, на ярмарках, на ринках - свідчать такі ж давні пісні: "У Царграді на риночну п'є Байда мед-горілочку", "Гуляв чумак на риночну...". А ще: "Ой там, на товчку, на базарі..."

13. Слово пурпур в українській мові має три значення: 1) фарбувальна речовина червоно-фіолетового кольору, яку добували в давні часи із залоз морського молюска; 2) стародавня дорога тканина, пофарбована цією речовиною, і  - ширше - одяг та інші речі з цієї тканини; 3) сам темно-червоний або яскраво-червоний колір з фіолетовим відтінком (на такий колір ще кажуть багрянець). Усі три значення не належать до широковживаних, повсякденних, проте зустрічаються в художній літературі, зокрема в поезії.

 

12. У сучасній українській мові слово порфіра означає не фарбу, а одяг - це довга пурпурова мантія, символ влади монарха: звідси порфіроносець - "монарх", "цар"; порфірородний - "той, що належить до царського роду". У римлян грецька назва фарби перетворилася у пурпуру. До нас це слово прийшло через німецьку мову (Purpur).

 11. Коли ми вже заговорили про природні фарби, то не можна не згадати про морських "равликів-павликів" - морських пурпурних слимаків, які давали по кілька крапель дорогоцінної фарби червоно-фіолетового кольору. Ця фарба, крім краси,

відзначалася дивовижною стійкістю: пофарбовані нею тканини не змінювали свого кольору ні в прісній, ні в морській воді, не линяли ні від сонця, ні від прання. Такими тканинами свого часу славилася Фінікія. Поява фарби належить до дуже давніх часів: ще в Гомера згадується порфіра - так греки звали її. 

 

10. Сепія - це надзвичайно стійка фарба: навіть у викопних молюсків, які пролежали в товщі ґрунту кілька мільйонів років, сепія зберігає свої якості. Тепер, коли фарби виготовляються фабричним способом, промислове значення каракатиці як "носія" сепії невелике, проте м'ясо її їстівне, тому її продовжують виловлювати. До речі, сепією писав Т.Шевченко.

 9. Тепер можна простежити шлях утворення слова каракатиця: корок (нога) - короката, корокатиця (ногаста). Далі в російській мові під впливом "акання" о переходить в а, маємо каракатиця. Колись каракатиця була об'єктом великої уваги з боку людей.

Пов'язане це з такою її особливістю: для захисту від ворогів вона користується "димовою завісою" - випускає зі своєї чорнильної залози коричневу рідину, яку звуть сепія.

8. Є в говірках української мови іменник каракати - "чоботи з короткими халявами". Дивно, правда? Десь на дні морському сидить каракатиця і раптом чоботи-каракати. А все пояснюється дуже просто: слово каракатиця не запозичене, а своє, слов'янське, тільки корінь його змінив свою форму в сучасній нам мові.

Слово розкладається на морфеми так: корок-ат-иц-я. Корок - це "нога" (так вона звалася у давнину); у сучасних мовах зберігся слід цього старого слова: це крок, крокувати, кроква в українській мові, окорок - "м'ясо навколо ноги" в російській мові; крак - "нога" в болгарській мові. 

7. Коли ми чуємо слово каракатиця, то згадуємо насамперед не морського головоногого молюска, що має короткі щупальця. Ні, ми згадуємо людину - незграбну, коротконогу чи клишоногу. Чому так сталося? Чому переносне значення загальновідоме, а пряме - маловідоме?

Спробуйте запитати кого-небудь про розміри каракатиці й побачите, що дуже мало хто буде близький до істини (довжина її - до 25 см). А в українській мові, крім слова каракатиця, є й похідні від нього: каракатий, каракуватий - "сучкуватий, з наростами, кострубатий" (про дерево).

 6. Відомий твір Івана Франка зветься "Боа констріктор". Ця латинська назва в перекладі  означає змій-полоз. Полоз - від полозити, ковзати. Збереглося це старе слово в назві полозки (у санях), котрі, мабуть, були названі за схожістю слідів, які залишають сани на снігу і змія на мокрому піску.

Змії-полози належать до родини вужів, але досягають неймовірної як на вужів довжини - до чотирьох метрів. Живляться вони, як і всі вужі, мишами, комахами, пташенятами. На Україні змії-полози водилися раніше у великій кількості, особливо ті, що звуться жовтобрюхами. Вони кусаються, укуси їх не отруйні, але дуже болісні.