6. Це гостра проблема - знаходити вогненні слова, відкидаючи слова-полову. Тому так уважно придивляємося ми до слова, тому так важливо знати його можливості, тому ми всі такі нетерпимі до слова млявого, сірого, невиразного: "Можна ще й ще наводити промовисті приклади того, як критика вміє "глаголом жечь сердца людей". Прісно, антихудожньо, трафаретно. Де ж отой франківський "вогонь в одежі слова?" (З газети).

5. Зіставлення повсякденного, звичайного слова і слова-вогню образно висловлене у відомих словах О. С. Пушкіна:

 Восстань, пророк, и виждь, и внемли,

Исполнись волею моей,

И, обходя моря и земли,                

Глаголом жги сердца людей.

Ця ж ідея висловлена і в таких словах І. Я. Франка:

Слова - полова,

Але огонь в одежі слова -

Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея. 

4. Мабуть, це одвічне прагнення поетів - зробити слово зброєю свого народу, щоб служило воно народові і як знаряддя в боротьбі, і як колискова пісня матері; і щоб ішло воно в парі з ділом, бо слово - це теж діло. Таким було й залишається воно для кожного з нас, "для всякої діяльної людини, що прагне єдності високого слова з благородним ділом" (Л. Новиченко). 

3. Усі ми з дитинства знаємо пристрасні слова Лесі Українки:

Слово, чому ти не твердая криця?

Що серед бою так ясно іскриться?  

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Чи не нагадують нам ці слова іншого заклику, іншого бажання: "Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо"? (В. Маяковський).

2. Колись, наприкінці XIX ст., поширеним був вислів кування слів, що означав творення неологізмів і водночас іронічне ставлення до них: "Збірник моїх віршів цілком заборонений, і знаєте за що? За те, що в моїх віршах є ковані слова" (В. Самійленко).                                                                                            Щодня в нашій мові з'являються неологізми-терміни, та все ж величезна кількість слів - це слова "надчасові", слова, які були, є і будуть у мові; на цьому й тримається розвиток науки, культури, мистецтва, літератури - кожне наступне покоління успадковує мову і вдосконалює її, а не докорінно змінює. 

Крилатий вислів "Нове життя нового прагне слова"

1. У 1932 р. Максим Рильський написав вірш, який починається словами:

                                                                           Нове життя нового прагне слова,                                                                                                         А де найти, як дати кров і плоть? 

 Виділені слова стали крилатими. Використовуючи їх, Андрій Малишко писав: "Нове життя нового прагне слова, так воно було з давніх-давен, і, напевне, так буде завжди".                           

На перший погляд, начебто так воно і є: кожний новий винахід потребує нового слова-назви; з'являються нові предмети і поняття, щоразу потрібні нові слова. 

6. Великий поет і мислитель Й.-В. Гете перед самою смертю сказав: "Більше світла!". Можливо, він мав на увазі освітлення своєї кімнати, проте потомки надали цьому вислову високого, образного, переносного значення - пора виходити із темряви. Традиція приписувати останні слова визначним людям вигасла у XIX ст., бо  XX ст. не дало нам жодного такого вислову.

 

5. Чарльз Дарвін (1809-1882) увійшов у мови світу як автор загальновживаних термінів: боротьба за існування і природний добір. Це частини заголовка його наукової праці: "Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за існування" (1859).

                                                      Дарвінові приписують такі передсмертні слова: "Не я останній, хто боїться смерті". Навряд щоб це була його остання фраза; скоріш він сказав її раніше в розмові з кимось зі свого оточення, а той після смерті вченого пригадав саме ці слова.  

4. Буває й так, що легенди приписують тій самій людині два різних останніх вислови - не схожих ні за змістом, ні за настроєм. Так трапилося, наприклад, з автором всесвітньовідомого твору "Гаргантюа і Пантагрюель" Ф. Рабле (1494-1553). За одними переказами, він начебто сказав: "Опустіть завісу, фарс скінчився" (це перефразування відомого вислову римських акторів в кінці спектаклів: "Аплодуйте, друзі, комедія закінчена!"), за іншими: "Іду шукати велике Може Бути".

   

3. Римські історики розповідають, що Нерон, який вважав себе великим актором, музикантом і поетом, звелів підпалити Рим. Він, бачите, хотів перевершити Гомера: у палаючому Римі, при відблисках пожежі, яка тривала цілий тиждень, він оспівував загибель Трої! Потім Нерон оголосив винними в цій пожежі своїх ворогів і послав їх на люту смерть у римський цирк - Колізей. де їх розтерзали дикі звірі.

Зненавиджений усіма, навіть власною гвардією, Нерон змушений був тікати з Риму. Щоб не потрапити до рук переслідувачів, він заколовся кинджалом, вигукнувши при цьому: "Який великий артист гине!"  

2. Переважна більшість із фраз - скоріше данина традиції, ніж правда: такими є, наприклад, слова "О, свята простота!", приписувані Яну Гусу; "І ти, Брут?", приписувані Юлію Цезарю, про які ми вже згадували. 

                                          Ось ще кілька таких висловів. Імператор Нерон (37-68) був, мабуть, найнікчемнішим і найжорстокішим з усіх імператорів Риму. Недаремно його ім'я стало загальною назвою жорстоких деспотів:

Не ховайте, не топчіте святого закона,

Не зовіте преподобним Лютого Нерона. (Т. Шевченко)

Царювання Нерона було роками жорстоких страт і нестримного самозвеличення імператора, дикунських розправ з ворогами.

Крилатий вислів "Про небіжчиків - нічого, окрім доброго"

1. Вважають, що латинський вислів de mortuis aut bene, aut nihil (про мертвих або добре, або нічого) виходить зі слів мудреця Хілона (VI ст. до н. е.): "Про мертвих не казати поганого". Так ці слова передав Діоген Лаертський (III ст.) у своїй книзі "Життя, вчення і думки уславлених філософів".           

 З того часу від покоління до покоління успадковувалося не лише це моральне правило, але й прагнення приписати визначним людям свого часу якусь яскраву або глибоку фразу, начебто сказану ними перед смертю. Зараз ця фраза звучить так: "Про мертвих або добре, або нічого, окрім правди".  

14. Є відомий вислів, який стосується коней, і в українській класиці. Це назва новели (і цитата з неї) М. М. Коцюбинського "Коні не винні" (1912), у якій розвінчується ліберальне панство. Вислів відірвався від тексту, вживається як крилатий і навіть перефразовується. Ось уривок з художнього твору, у якому цей вислів ще не втратив зв'язку з текстом: " - Ніякої вини, - рішуче

перебила Катерина. - Ні твоєї, ні моєї. Ніхто не винен. - "Коні не винні..." - усміхнувся Максим. - Я знаю, що ти любиш Коцюбинського. Але не приплутуй до наших справ літератури. Ніхто справді не винен" (Н. Рибак).                                                     А ось уривок, де цитата змінена, хоч пізнати першоджерело можна:

"Час розплати настав! - упевнено сказав Сідалковський, написав заяву і поніс до суду. - Я міг би ще боротися за справедливість, але це нижче моєї гідності. Діти не винні" (О. Чорногуз). 

13. Про коня йдеться і в одній загальновідомій цитаті з трагедії У. Шекспіра "Річард III": "Коня! Коня! Пів царства за коня!" Чому вона так довго тримається у мові, далеко віднесена плином часу від тексту, з якого походить? Та тому, що вона дуже точно характеризує той момент у житті людини, коли кінь (і не обов'язково кінь, а загалом - якийсь предмет чи явище) вирішує всю дальшу долю людини. Річард III програвав бій, а значить і королівський трон, за який було пролито стільки людської крові, і для перемоги йому потрібен був кінь.

Комусь іншому - вертоліт чи ромашка, однаково: "Зачувши поблизу Ярославин голос, Сергій ніби прийшов до тями, бліде збуджене обличчя його на мить освітилось широким зухвальським усміхом: "Пів царства зa гелікоптер!" (О. Гончар). Або ще: "Одна ромашка тут пів царства варта. А я вам дві даю, то ціле царство" (Г. Паламарчук).                                                                                             Проте найчастіше згадується кінь, за яким жалкує і якого так прагне молода хлопчача душа:                                                           Ну, що ті гроші?! Дай мені коня:                                                                                                                Пів царства?                                                                                                                                                         Царство!                                                                                                                                                          Душу - за коня!  (О. Орач) 

12. Нам залишилося пригадати славетних коней з літературних творів. Ну, цілком очевидно, перше місце серед них належить Росінанту - коню, на якому їздив славетний рицар Дон-Кіхот, герой роману великого іспанського письменника М. Сервантеса. Ім'я для цього коня було вибране не випадково: по-іспанськи rosin - кінь, ante - раніше, тобто це колишній кінь, кінь у минулому, а зараз, у час дії, це стара, худа коняка, така ж стара й худа, як і її господар - Дон-Кіхот. І ми з вами, коли треба назвати старого, змученого важкою працею і роками коня, кажемо співчутливо "Росінант": "- Та не гони ж ти так! Пожалій росінантів!" (О. Гончар).

   

11. Ім'я коня римського імператора Калігули - Інцитатус ("Швидконогий") - відоме мало; набув розголосу в історії інший факт: Калігула зробив свого коня сенатором і збирався дати йому ще вищий чин - консула, але в цей час Калігулу вбили. Ось як пише про це Гай Светоній Транквілл: "Свого коня Швидконогого він так оберігав від неспокою, що кожного разу напередодні скачок посилав військо наводити тишу навколо; він не лише зробив йому конюшню з мармуру і ясла зі слонової кості, не тільки дав пурпурні покривала і перлові нашийники, але навіть відвів йому палац зі слугами і посудом, куди від імені свого коня запрошував і охоче приймав гостей; кажуть, він навіть збирався зробити його консулом".