28. Колись наша країна була прекрасним прикладом дружної сім'ї народів. Радянські люди були інтернаціоналістами. Для них не було людей і мов першого чи другого сорту. Вони з радістю вітали радянське слово супутник, зустрівши його в чужій мові, і так само привітно приймали англійське комп'ютер... Але часи змінилися...

 
    Для чого потрібно знати значення й походження  різних слів, насамперед "непрозорих", незрозумілих за своїм "механізмом" слів? Для того, щоб вони стали активними складниками нашого  словника, щоб для нас вони були не сірими камінчиками, а прозорими скельцями, через які видно батьківщину слова, його родину, його історію. 
 

Ось приклад. 
  Слово мінус відоме нам усім як математичний знак для позначення дії віднімання та від'ємних чисел, зображений горизонтальною рискою (-)...
   

 
27. Ви  скажете: такими ["безцінним скарбом людського таланту"] є всі слова нашої мови, не лише запозичені. 
      Колись давно на це відповів Віссаріон Григорович Бєлінський:"Кожен народ володіє певною кількістю слів, термінів, навіть зворотів, яких немає і не може бути в жодного іншого народу. Але оскільки всі народи є членами однієї великої родини - людства.., то й необхідний між народами обмін поняттями, а значить і словами". 
       Майже дві сотні років, які віддаляють нас від цих слів, лише підтвердили їх слушність.

 

26. Наука, що вивчає первинне значення слова, зветься етимологія (по-грецькому етимон - "істина"; давні греки вважали, що тільки первинне значення істинне). 
    Завдання її - пояснити походження і значення якогось слова через зіставлення його зі спорідненими словами тієї самої чи іншої мови. Та чи істинним було лише первісне значення слова?  

 

    Слово, поки воно живе серед людей і служить їм, завжди істинне. Але, розкриваючи секрети слова, ми тим самим розкриваємо й секрети історії, заховані в них, і секрети людської думки, винахідливості, таланту. 
     

І уявляється це слово вічним мандрівником, припорошеним пилом чужих доріг, зі старовинними саквами через плече, а в них - безцінний скарб людського таланту, допитливості, розуму - подарунок минулих епох майбутнім.

25. Пристосовуючись до звукового оточення нової мови, слово змінює звучання, та не лише звучання: чим глибше воно входить у мову, яка його запозичила, тим значніші зміни з ним відбуваються: слово починає жити за законами мови, у якій воно поселилося. 

 

    Звукові й структурні зміни в словах висвітлюються в етимологічних словниках, де, крім первісного значення і походження слова, подаються й ті звукові зміни, що відбулися в слові "по дорозі" до нас.

24. Проходячи через мови-посередники, запозичувані слова зазнавали помітних змін у своєму звучанні. 
   
У нашій мові є цілий ряд своєрідних словесних "пар", у яких одне слово запозичалося з латинської або грецької мови через посередництво однієї із західноєвропейських мов, а друге - пізніше - книжним шляхом прямо з мови-джерела або через посередництво якоїсь іншої мови.

 
    Ось  кілька таких пар (про деякі з них ви довідаєтеся далі):
майстер - маестро, цитра - гітара, ринок - ринг, таляр - долар, каштан - кастаньєти, машина - махіна, цифра - шифр та інші.

 

23. Отже, протягом усього свого існування мови постійно взаємодіють, збагачуючи одна одну, хоч на шляху з однієї мови в інші стоять насамперед звукові перешкоди: наявність чи відсутність певних звуків у цих мовах. 
   Ось дивіться: у німецькій мові немає своїх, власне німецьких слів зі звуком [ж], в англійській - зі звуком [ц],

у французькій зі звуками [ц] або [ч] і в жодній з цих мов немає слів зі звуком  [и]. І навпаки, в українській, російській і білоруській мовах немає звукових відповідників до англійського th, до польських носових а, е, до німецьких еи, іі та інших звуків. 
  
 У нашій мові не було ф; початкове а теж нетипове для неї (власне українських слів, які б починалися на а  і  ф, немає, крім вигуків і звуконаслідувальних слів).

22. Мова цих нових людських груп ("галузок") уже не була такою, як раніше, та, правду кажучи, вона не була однаковою і тоді, коли цей "пранарод" ще пам'ятав свою єдність. 
      Отож учені, називаючи мову цих людей "прамовою", "праіндоєвропейською спільністю", "індоєвропейською спільністю", зовсім не уявляють її чимось цілісним, визначеним і незмінним.

     Це не була ні давньоіндійська мова, ні давньогрецька, ні готська, але вона була якоюсь мірою схожа на них, бо всі вони вийшли з неї. У цю велику родину входять, за підрахунками вчених, 75 нині існуючих "живих" і близько 30 "мертвих" мов.           Учені встановили спільність у мові священних давньоіндійських книг і в мові творів грецьких мудреців, у мові войовничих римлян, і в мові підкорених ними германських 

 
племен, у мові вірменів, і в мові найдавніших слов'ян, з яких пізніше виділилися три групи слов'янських мов: південна, західна та східна; до східної належить і наша мова.

 
21. "Праіндоєвропейська". Що це значить? 
Якнайпростіше можна пояснити так. Уже оте "пра-" говорить нам, що йдеться про дуже далеку давнину, про гурт-родину первісних людей, яка жила десь на широкому просторі Євразії.      З часом вона розрослася у рід, потім - у плем'я. У пошуках кращих місць для збирання плодів і полювання роди того племені розходилися на все дальші відстані, з часом зовсім

відокремлювалися, розросталися в нові племена - і забували свою колишню єдність чи спорідненість.
   У нових умовах проходив дальший розвиток кожного відгалуження, розвивалася трудова діяльність, збагачувалися мислення і мова. 
   І тільки мова кожної нової "галузки" зберігала таємницю спільного походження.

 

 

20. Значну роль у збагаченні східнослов'янських мов, а отже й української, відіграли переклади творів різних жанрів, бо через переклади в мови, якими перекладають твір, проникають і відтворені засобами своєї мови нові поняття, і неперекладені нові слова, - назви нових речей і понять, які й осідають поступово в мові, що їх запозичує, збагачуючи її. 
   

 

 Крім відомих вам і вже згадуваних тут мов, з яких запозичалися слова в українську та інші східнослов'янські  мови, у книжці "Слово про слово" зустрінемо ще якусь "праіндоєвропейську мову" чи "мовну спільність". 
   Що означає цей вислів? Про це завтра...

19. Про давньоруську мову, якою вона була, нам розповідають літописи (на сьогодні їх виявлено близько тисячі). Вони розкривають перед нами характери, спосіб думання і мовлення тих часів, не

кажучи вже про словниковий склад мови.
    Оскільки кожна мова запозичає слова (у більшій чи меншій кількості в різні періоди свого життя) постійно, то й літописи, як і інші писемні документи, засвідчують для нас і процес запозичення, і час його.

 

 
18. Тісні контакти з грецькою церковною літературою після введення християнства наклали свій відбиток і на словниковий склад східнослов'янських мов.

     Оскільки церковні книги перекладалися прямо з грецької мови, у тогочасну мову східних слов'ян потрапила значна кількість грецьких слів, яких немає в інших європейських мовах. Ось деякі з них: корабель, парус, плита, палата.    

 

 В європейських мовах цим словам відповідають латинські паралелі або перекладні вислови.

17. До речі, тенденція - урочистості, небуденні поняття передавати запозиченими словами, а буденні, прозаїчні - своїми - спостерігається і в інших мовах. 
    Так, в англійській мові назви свійських тварин, як правило, власне англійські, а назви м'яса цих тварин (м'яса з панського столу) нормано-французькі: бик - ох [окс], а яловичина - beef [бііф], теля - calf [калф], а телятина - veal [вііл], вівця - sheep [шііп], а баранина - mutton [матн].  

 

 В українській мові теж існує певна кількість старослов'янізмів на позначення урочистих, небуденних понять: глава, древко, влада, вождь, гординя, воздвигнути, соратник, предтеча та ін.