6. З певними, досить незначними варіаціями слово будяк зустрічається у багатьох слов'янських мовах: будяк, бодак, бодачок (українське), будяк, бодак, бодок, будляк (російське), бодзян (польське), бодлак (чеське), бодляк (словацьке), бодак (словенське), бодаль (сербське). 
    Усі вони утворилися, мабуть, від спільного праслов'янського дієслова бості - "колоти" або від його похідних  (у старословянській мові було, наприклад, слово бодль - "колючка"; у чехів є слово бодлави - "колючий", а в нас - бодливий, бодатися - про корову). 
    Майте на увазі, що в літературній мові українське будяк зовсім не те, що російське бодяк ("осот"). Степові кактуси-будяки росіяни називають чортополохом.

 

 
5. Реп'ях - це збірна назва рослин, які належать до різних сімей, проте мають спільну рису - чіпкі плоди. Тому назву всі ці рослини одержали від своєрідного способу переносу та розсіювання плодів: вони чіпляються дрібними колючками до шерсті тварин або до одягу людини.   

В основі назви реп'ях лежить втрачене нині праслов'янське репіті се - "чіплятися". Сліди цього зниклого слова простежуються в усіх слов'янських мовах: репей (російське та болгарське), репух (сербське), репє (словенське), репік (чеське та словацьке), жеп, жепєнь, жепік (польське: [ж]  - rz розвинулося з [р] - r) та ін.

 
4. Коли вам трапиться прочитати "В огороді буркун-зілля по тичині в'ється" (народна пісня), - не дивуйтесь: його садили, щоб додавати до тютюну-самосаду. 
   Часто плутають слова реп'ях, будяк, чортополох. Перевірте себе: тут три назви, а рослин скільки? Три? Дві? Важко сказати, бо словами реп'ях і чортополох у розмовній мові називають, не розрізняючи родин, усі колючі бур'яни...

 

3. У старовинних історичних піснях і думах буркун-зілля згадується як символ дикого, безлюдного степу, серед якого козакові, що втік з турецької неволі, довелося помирати. 
   Ви тільки вслухайтесь у назви цієї трави з вузьким трійчастим листям і дрібними квітками: буркунина, буркунчук, бурундук, боркун, воргун. Вважають, що це слово прийшло з тюркських мов. І справді - у мові ногайських татар рослина зветься буркунчук. А от чому цю рослину назвали саме так - сказати важко. Може тому, що достигле насіння висипається, наче бризкаючи навсебіч, а в киргизькій мові є таке слово бурк - "бризкати".

 

2. Відомий кукіль людині дуже давно. Про це свідчать і назви куколю у слов'янських мовах. В основі їх лежить слово, яке можна реконструювати як праслов'янське конкол. Це звуконаслідувальна назва дзвону. 

   В інших - неслов'янських - народів квітка викликала ті самі асоціації: в англійській мові вона зветься кокл (cockle), у німецькій - кльоккенблюме (Klockenblume). 
   Ця ознака - схожість із дзвіночком - послужила підставою для називання й інших квітів: є квіти, які по-російськи звуться колокольчики, по-українськи - дзвіночки та ін.

 

                                   ТЕМА: "Бур'яни та їх родичі"
1. Де журавка ходила,
    Там пшениця вродила.
    Де журавель походив,
   То там кукіль уродив.
             Народна пісня
   
    Кукіль, про який співається в цій пісні, - рожева квітка, схожа на дзвіночок, зі світлим стеблом і сивувато-зеленим вузьким листям, найчастіше росте в житі, у пшениці, серед льону. Кукіль і  волошка начебто прикрашають межі й придорожні посіви, а насправді засмічують поля і шкодять людині.

Кукіль особливо небезпечний для здоров'я: якщо в зерні буде хоча б
 0,25 % зерен куколю, борошно з такого зерна шкідливе, навіть небезпечне для життя людини (у зернах цього бур'яну є отруйна речовина - сапонін). Тому з куколем хлібороби споконвіку боролися.

 

 
24. Шлях цей нам уже відомий: від єгтптян  - до греків, від греків - до римлян, а пізніше - до англійців, французів, німців.
   Той папір, який ми знаємо, винайшов китаєць Цай Лунь ще в 

 
II столітті нашої ери, проте в Європі папір став відомий значно пізніше - у XI - XII ст. Приблизно з цього ж часу  папір міг бути відомий і на нашій землі, тільки документів тогочасних, написаних на папері, не збереглося (найдавніший з них датується XIV ст.).

 

 
23. Майбутній лист папірусу вміщують під прес, час від часу замінюючи вологу тканину сухою, аж поки лист не стане зовсім сухим. Готовий папірусний аркуш має ніжний світло-бежевий колір і красиву сітчасту поверхню. Написану на папірусі книгу не складали, а згортали в сувій.  

 

 Найдовший серед знайдених сувоїв папірусу має понад 40 метрів довжини. Розповіді про папірус ширилися, і сам папірус і його назва переходили від країни до країни. 

 

 
22. Як же виготовляли папірус і чи був він хоч трохи схожий на наш сучасний папір?
   Як відомо, таємниця виготовлення папірусу була втрачена. Вдалося розгадати її у 1966 році єгипетському вченому Хасану Рагабу: пічля довгих пошуків і невдач він виготовив справжній папірус.  

  Це робилося так. Товсту частину стебла папірусу розрізали на 10-12 смужок, які підсушували на сонці, а потім вимочували у воді, щоб видалити цукор, крохмаль та інші органічні речовини. Через добу їх витягали з води й відбивали дерев'яним молотком. Щоб смужки стали м'якими, прозорими й еластичними, їх треба мочити й відбивати тричі. Ще вологі смужки складають горизонтально на шматок полотна так, щоб одна смужка трохи находила на іншу, поверх так само накладають вертикальний шар смужок і накривають усе це шматком полотна...    

 

 
21. І ось ми на батьківщині папірусу. Як відомо, нині береги Нілу  - піщана пустеля Сахара, а в ті віддалені часи, про які ми ведемо мову, на його берегах росли ліси, а в часи розливу земля на берегах перетворювалася на суцільні болота.    

 

На берегах Нілу росла тоді тростина, тільки вигляд у неї був трохи незвичний: висотою вона сягала 4-5 метрів, а завершувалося її стебло суцвіттям у формі парасольки (рос. зонтик). Численні "спиці" цієї парасольки досягали довжини 50 сантиметрів. Рослина ця була заненсена в Єгипет з тропічної Африки в ще давніші часи...   

 

 
20. Занесений спочатку в Єгипет, а потім у Палестину, папірус утворив величезні зарості не лише на Нілі, а й по берегах інших річок та озер.    

 

З цієї рослини єгиптяни навчилися виготовляти те, що служило матеріалом для писання. Стародавні єгиптяни називали тростину папіур, тобто "річковий". 
   Спочатку греки, а потім римляни, пристовуючи запозичене папіур до своїх мовних законів і звичок, зрештою зробили з нього папірус...