У піснях найпоширенішим є образ калинового лугу.
        Аж ся калинові луги
        З великої  дуже туги
        Зачали ся  розлигати.
Це із відомої пісні, у якій про те, як брат хотів продати туркам Оленку, а вона умертвила себе, - і турки-бусурмани з люті почали рубати її тіло. 
     Микола Костомаров пише у своїй праці (чи не забули назву?), що вислів "калинова стріла" згадується в пісні, у якій двоє синів (попів і вдовин) б'ються за дівчину. Так, згадує у статті "Історичне значення південно-руської пісенної творчості".
  Уже в сучасного поета Петра Перебийноса зустрічаємо і такий образ "Дніпро їх вітає калиновим словом Тараса".

    Кажуть ще: "Калинова вітка, як рідная тітка", "Зашуміла шабелька, як у лузі калина". І поняття "калиновий колір" також існує.    
    Але дуже поширений пісенний образ калинової сопілки. Це про неї народна мудрість каже: "За лісом, за пралісом золоте теля реве".
 От як вона і в коломийках виграє:
  Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку,
  Її голос калиновий причарував дівку;    
 Сопілочко калинова, мала та тоненька,
Чую тебе з полонини, така-сь голосненька...