Процес прядива, ткацтва, виробництва речей з льону на Україні весь час удосконалювався, але був трудомістким, вимагав багато часу, немало старань і винахідливості. В основному - це справа жіночих рук. 

Раніше змалку треба було вчитися цьому найпершому ремеслу. 
   А ще бути вмілою майстринею льняного прядива й ткацтва - це не тільки традиційний обов'язок, а й ознака честі кожної 
дівчини, доброї господині.
   В українському фольклорі біла пряжа - символ самої дівчини, а пряжа тонка - символ дівочої витонченості. Українська дівчина і жінка прядуть за різних життєвих ситуацій, побутових обставин, прядуть у щасті і в горі, у надії і сподіваннях, крізь які прозирає доля. 
 Нерідко це заняття, як прикмета дівування, де і залицяння, і жарти. Згадаймо, як дівчата прясти збиралися в одній хаті довгими осінніми та зимовими вечорами, куди й парубки сходилися.

 Ось як про це коломийка промовляє:
Упав сніжок на обніжок, бо час йому впасти,
Прийдуть дівки на вечірки, та й будемо прясти...