Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)

среда, 26 июля 2017 г.

  Соняшник - ще і як символ нашого постійного зачудування довколишнім світом, як виклик силам стихії, невідворотному процесові згасання квітучих барв природи. 
Чудово передає такі настрої і стани у вірші "Соняшник" український поет Богдан-Ігор Антонич:
Солом'яні, руді, мутні краски
Вже осінь пензлем сонця по городі
розкидує, й старій, гнилій колоді
подібні барвою стають листки.
   На старість жовкнуть гарбузи тяжкі,
   горох журливо хилиться, та й годі.
   Босоніж буйний вітер біг по броді,
   ногами топче мокрими стручки.
І опустіє лан, що цвів у літі.
Зістанеш ти саміний та  німий,
в блиск дивлячись, що вічно той самий.
Хай дощ, хай буря, хай зів'януть квіти,
осліпнеш, почорнієш, та глядіти
не перестанеш ти ні ... ми.

             
    
   

Комментариев нет:

Отправить комментарий