Про рожу-троянду також читаємо в повісті Івана Нечуя-Левицького "Микола Джеря": "Ненько моя, ластівочко, золоте насіннячко! Де ж тебе посію, моя матінко рідна? Чи в синьому небі, чи в зеленому лузі, чи у вишневому садочку? Чи зійдеш ти зіркою в небі, чи розівєшся повною рожею в садочку?"; "А ранок розгорювався, як золото на сонці. Небо червоніло, як рожі в садку".

У різних місцевостях відомі й ігрові та хороводні пісні. Тут рослина є символом розквітлих дівочих почуттів. За давніми звичаями українців, доглядати квіти на квітниках - це й обов'язок, і честь кожної дівчини, щоб квітники в неї найпишніші були.
  У виплеканій дівчиною квітці відбиваються її заповітні мрії й сподівання вірної подружньої пари, надійного життєвого опертя й заступництва, убезпечити яке може тільки коханий.
  Цвіт рожі майже завжди символізує і розквіт дівочих почуттів:        Ой мала я білу рожу,
                         Цвіла вдень і вночі,
                        Полюбила козаченька,
                         Його карі очі.