16. Мистецька сторінка.
      Прочитайте гумореску В.Дуба про те, як звертатися до незнайомої людини в громадських місцях.

      Зауважте! 
Небіж - 1) син брата або сестри, тобто племінник ( небіжка, небога - племінниця);
              2) звертання до чоловіка, молодшого за віком.
Небіжчик - померла людини, покійник.
Горжетка - шкурка звіра (песця, куниці і т.ін.), яку носять жінки як комір до верхнього одягу.
Шпарко - дуже швидко.
  

 
          Як вас тепер величати
     Як нам тепер величати одне одного?
     Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, а все одно - товариш.
     Я, було, попросив одного:
- Товаришу, дай прикурити.
     Він і дав... Та так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.
     Тоді я подумав: "пан". Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються.
     Підходжу до дами в горжетці:
- Пані, скажіть, будь ласка...
     А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула й до вітрини відвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадяни.
    Он у підворітті стоять двоє. Я до них:
- Громадяни начальники...
    Вони зраділи:
- О, кореш. А що тобі треба?
    Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія  згадати?.. 

    Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі:
- Добродію, закомпостуйте квиток.
     Він чогось розсердився:  
- А може, я зовсім не добродій.
     Я теж розсердився.
- Ну, тоді ви злодій, - кажу.
     Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:
- Спасибі, женщина.
     А вона кокетливо:
- А може, я дєвушка...

    Казна-що... Пішов я в неділю на базар послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають "дамочкою"  або "дядьком".
     Так і питаю в одного:
- Дядьку, почім сало?
- По п'ятдесят, небоже.
     Не полінувався, у словник зазирнув: "небіж" означає - племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати. 
     Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.
- Привіт, небіжчики. Ану, вставайте!
     Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.
- Т-т-а ти що? Знущаєшся? Сам ти небіжчик ходячий...
      Тепер я до всіх кажу тільки: "Ей!" або "Агов!".