Чому старі люди кажуть:
  "На Бориса й Гліба найпізніша сівба"?

    Народний календар, який пройшов перевірку сторіччями, чітко визначав періоди сівби тих чи інших культур. Скажімо, посів озимини годилося завершити до Семена (14 вересня). Кожний окремий вид ярини мав свої строки сівби. Морозостійкі культури можна було висівати досить рано - тільки-но розмерзлася земля. Насамперед це стосувалося ячменю. Може, хто пригадає відоме прислів'я: "Топчи мене в грязь - будеш як князь, кидай мене в болото, буду, як золото, сій мене в холод, то не знатимеш, що таке голод".
    На Слобожанщині вважали, якщо огірки посіяти на Івана Довгого (21 травня),  то вони будуть великими; капусту висаджували на Івана Головатого (7 червня), льон - на Олену Льоносійку (3 червня), гречку після Миколи (22 травня) на Лукерію Гречкосійку (26 травня); "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки", однак просо сіяли до Миколи: "Якщо не посіяв просо до Миколи, то не сій ніколи".

     Як бачимо, для кожного зела були свої строки посіву. Однак із ярими колосковими намагалися впоратися до дня благовірних князів Бориса і Гліба, що припадає на 15 травня. А про того, хто не впорався у ці строки, казали, кепкуючи: "Який з нього хазяїн, коли він на Бориса-Гліба сподівається хліба".

   Особливо відзначали це свято торговці, називаючи його проміж собою "баришднем". У цей день кожен з них за будь-яку ціну намагався збути свій товар, "щоб увесь рік добре торгувалось". 
    Але найбільше Борисового дня пильнували хлібороби. Хоч і мовиться, що "Борис і Гліб сіють хліб", проте всі пам'ятали, що "На Бориса й Гліба найпізніша сівба". 
                Ось такі мудрі  були наші предки.