12. Протягом віків дбав наш народ про свою мову, про слово, "як парость виноградної лози" плекав його, "доглядав, як сад", відстоював у кривавих і безкровних боях з ворогами, у наші дні використовує слово як зброю у боротьбі за справедливі ідеали людства. Цю любов і повагу до слова попередні покоління заповідали нам, а ми передаємо їх наступним. про силу повнозначного, точного слова в устах людини говоримо ми, цитуючи безсмертні рядки:

Ну що б, здавалося, слова...                                                                                                                        

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється - ожива, 

Як їх почує!..

Постав цей вірш Шевченка з конкретної причини: поет, по дорозі із заслання, почув рідну, знайому з дитинства пісню про сироту, що йде служити в солдати. Пісня зворушила, розчулила великого поета, слова її набули віщої вагомості. Вислів уживається значно ширше і ближче до прямого значення слів, що складають його.