Без калини не уявити пісенної народної творчості, а пісень про калину не злічити. Одні назви які барвисті та милозвучні: "Ой у лузі при дорозі зацвіла калина...", "Червоная калинонька, похиле деревце", "Ой зацвіла калинонька, з неї цвіток опав" та інші. 
   Із калиною в народній пісенній творчості дуже часто асоціюються патріотичні почуття, любов до Батьківщини. Згадаймо народну баладу часів Хмельниччини "Розлилися круті бережечки".  Тут калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю:
 Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилася,
 Чогось наша славна Україна, гей, гей, зажурилася.
 А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо,
 А ми ж свою славну Україну, гей, гей, розвеселимо...

  

       "Без верби й калини нема України", - каже образне народне слово.

Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Дуже часто поряд з іншими деревами. І по всій Україні!
  Її  й біля хат садять.
Калина коло хати - здавна найперша і найзначніша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який, на жаль,  подекуди стали забувати. Біля щойно зведених будинків на примітному місці спочатку висаджують калину. І поки посадять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени. Як символ надійного життєвого опертя, родинного благополуччя і достатку.

На зиму ж червоні кетяги калини вставляють поміж віконних рам - їхнє світло і зігріває, і радує. Тут треба  згадати рядки із чудової поезії Максима Рильського "Почорніли заводі в озерах":
                Вставлено у вікна другі рами,
                Вата і калина поміж рам...

Так, наш народ не поскупився на шану й хвалу капусті, цьому прекрасному овочу. У кожного - свій улюблений вид і сорт. Через таку корисність капусти та любов до неї створено багато декоративних видів, що прикрашають городи, грядки і навіть клумби. Дивіться, яка краса!

 

 

 

У вірші української поетеси який чудовий поетичний малюнок проглядає: 
 Синіє день, як пізні капусти...
Приходив дощ, а потім було зимно...



     Народ надто уважний, спостережливий у ставленні до рослин, уміє гідно поцінувати всі достойності кожної з них, вкладаючи в кожне мовлене слово і ласку, і ніжність, і теплий гумор.

 Про капусту є ще багато чудових загадок! 
* Коло броду-броду пила пані воду, пила-випивала, сім плахт одягала.
*  Сидить баба на грядках, уся закутана в хустках.
* Вузлувата і листата, а доспіє - головата.
* Лата верх лати, а всередині хата.
* Латка на латці, а посередині гризь.
* Часто літом надівала по новій сорочці, а на зиму поскидала й посолила в бочці.
* Зозулиста, серебриста, сорочок наділа триста.
* В літі тверде й кругле, а в зимі дрібне й мокре.
* Була дитиною - не знала пелюшок, а старою стала - сто пелюшок мала.
* Стоїть пані, чепуриться, бо вдягла сорочок триста.
* Чия голова не має носа?

 

 

     Страви з капусти ставили на весільні святкові столи. Ще й пісень про неї співали. По вінчанні, коли молоді вертають до хати батьків молодої, подають обід, і перша страва - капуста. Отоді й співають:
  Їжте, бояри, капусту,
   Наша капуста тлуста.
   Ми комара задушили,
   Капусту посмачили.
А на волинських весіллях ще й
 такої співають:    
                    Білка капуста, білка,
                   Кришила її дівка,
                                З трьох криниць воду брала,
                                 Капусту поливала.

 

   Відомі й пісні про капусту: українська "Ой чия ж то капустиця?", білоруська "На капусту воду ношу" та ін.
 У народі ще й прислів'я побутують: "І меж капустою доброю буває багато гнилих качанів", "Капуста то гарна, та качан гнилий", "Капуста ще на грядці, а ти вже на голубці зуби гостриш", "Кожна капуста має свою голову".
 І образні слова та порівняння: "Хто капусту щодня споживає, той себе добре почуває", "Якщо в домі є капуста, то людина не буде тлуста"; "Змішав, як горох з капустою".

 

  З капустою пов'язані обряди, звичаї, повір'я. Наприклад, на Здвиження Чесного Хреста ( 27 вересня )капусти не варили. А перед різдвяними святами, у Святий вечір (6 січня), ставили на стіл насамперед капусту.

 Усі діти повинні сидіти тихо, смирненько, не хапатись одразу за ложку. Тоді господиня й каже:
- Їжте, діти, капусту!
- Не хочемо! - відповідають усі хором.
- Їжте, діти, капусту! - припрошує вона знов.
- Не хочемо.
- Їжте, діти, капусту! - закликає господиня втретє.
- Не хочемо.
- Ну, коли не їсти, то нехай же її в літі й гусениця не їсть.
 Тільки  після цього діти починають їсти і вірять, що після цього гусениця на рік уже не рушить їхньої капусти на городі.

 В одній народній казці "Чарівна  капуста" білокачанна красуня має чаровладну  здатність перекидати людину на осла й навпаки...

Не уявляю собі городів українців без цього головистого білокачанного овочу. Здавнв він був у нас в особливій пошані.

    Ось як цікаво описують етнографи процес посадки капусти.

    Капусту садять натщесерце, щоб гусінь не з'їла. Основна посадка проводилася 25 травня на Івана Головатого. Перед тим городники турбуються  про розсаду. Беручись за першу розсадину, селянка спершу перехреститься, приказуючи: "Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капустонька приймалась і в головки складалась!"

   А відтак ухопить себе за голову, ударить себе по стегнах, кажучи: "Щоб моя капусточка була з кореня корениста, а із листу головиста!" Присідаючи до землі, вона продовжує: "Щоб не росла високо, а росла широко!"

 А посадивши стебло в землю, придавить грядку коліном, щоб була капуста туга, як коліно! Коли ж закінчить посадку, тоді з самого початку першої грядки вона ставить горщик угору дном, накладає на нього камінцем, а зверху білу хустину полотняну. Це для того, щоб капуста була "туга, як камінець, головата, як горщик, а біла, як хустина"... 

 Уявляєте, скільки часу треба було, щоб здійснити цей ритуал?! Зате  капуста, вірили, вродить на славу.

 

  Надзвичайно різноманітне плем'я білокачанної красуні в наш час. І  щодалі, то пишніш воно розростається. Це і качаниста кольрабі, наче справжній коренеплід,






  і  красуня  броколі, 

і  неперевершена цвітна,

і краснокачанна,

і савойська,

і пекінська,






і брюсельська,

і  листяна капуста, що сягає висоти двох метрів і витримує морози!




      Досить  сказати, що капуста в нашій країні займає 30 процентів площ усієї городини, становлячи значне місце в харчуванні. Широко розповсюджена рослина і в інших народів. Назва капусти походить від латинського слова "капут" (голова), що в перекладі так і означає "головата".

       

                               
        

Зараз важко встановити, з якого часу наші предки почали вирощувати білокачанну красуню.
 Але вже в Ізборніку Святослава (давня рукописна книга), датованому 1073 роком, згадується про капусту. Вважають, що слов'яни не тільки поліпшили способи вирощування цієї рослини, вивели нові сорти, а й винайшли нові способи пеперобки й зберігання капусти - квашення. 
А втім? Довго вважалося також, що першими навчилися квасити капусту стародавні германці.

   Та ось нещодавно встановлено: рецепт квашення капусти був відомий і в Стародавньому Китаї. У хроніках збереглася згадка, що будівельники Великої Китайської стіни харчувалися взимку рисом і ... квашеною капустою.