10. У розмовну мову слово газета широко увійшло після створення 1631 року Теофрастом Ренодо французької "Ля газетт", дуже популярної серед читачів. У часи, про які йде мова, газети виходили дуже малим тиражем, бо техніка друку була недосконала, читачів було мало (основна маса народу в європейських країнах була неписьменна), випуск газети коштував дорого. Знаменний вплив на розвиток газетної справи мали революційні події в Європі кінця XVIII ст. й усього XIX ст.

 9. Слово газета прийшло в мови інших народів Європи з італійської. Свого часу з перської мови в латинську було запозичено слово газа - "скарб", "царська казна". В італійській мові від нього була утворена зменшена форма - газетта: так називали дрібну срібну монету, яку треба було заплатити за читання. Поступово назва монети перейшла на саму газету. Є й інше пояснення: в італійській мові є також слово газза, яке означає "сорока", газзетта мало б означати "сороченятко". Підставою до називання газети сорокою була така: перші газети взяли собі за емблему сороку - символ лісової поширювачки новин (недарма ж кажуть "сорока на хвості принесла" про щойно почуту новину). 

8.  Наше сьогодення важко уявити собі без газети. І з'явилась газета тому, що людям дуже потрібні були свіжі, найновіші повідомлення про найголовніші події життя. У середньовічній Європі місцями, де люди могли довідатися про те, що робиться у світі, були великі торговельні міста, порти, культурні центри. У

XVI ст. у Венеції з'явилося спеціальне бюро, яке збирало відомості про події політичного життя, про ціни на товари, про прибуття кораблів тощо. У місті навіть існував цех "записувачів новин". У Франції з'явилися рукописні листки з повідомленнями про новини міського життя, життя при дворі, уміщувалися тут і чутки, і різні випадки та пригоди. У Німеччині торговці Фуггери видавали в Лейпцігу рукописну газету (у Фуггерів були спеціальні агенти, які збирали для них відомості в різних великих містах світу).

 

7. Та не будемо поспішати, пошукаємо відомостей більш вірогідних, ніж наші здогади. Знаходимо: відомий лінгвіст із Німеччини  Герберт Боге в довіднику про античну й середньовічну стенографію повідомляє, що ще в 63 році до н. е. обвинувачувальна промова проти заколотників була зафіксована писарем римського сенату із застосування прийомів стенографії, яка звалась тоді нотографія. От і виходить, що "стенограма" старша за радіо-, теле- і телефонограму усього-на-всього на якихось дві тисячі років - як явище (нова назва, як і нові види запису, склалися в XVII ст.).