4. Аполлон цієї ж миті закохався в Дафну, а вона, відштовхнута від нього стрілою Ерота, кинулася втікати. Скільки Аполлон не благав її зупинитися, вона не послухала. Бачачи, що Аполлон наздоганяє її, Дафна зупинилась і миттю перетворилась на лаврове дерево: розкішне її волосся стало листям, руки - гіллям, ноги вросли в землю.

Аполлон був у розпачі; він поклявся, стоячи перед деревом, що віднині прикрашатиме голову лише вінком з лаврового листя.

3. Аполлон був влучним стрільцем: кожна випущена ним стріла була смертельною (його часом зображують із луком і стрілою). Якось він побачив крилатого хлопчика ЕрОта (АмУра), який клав стрілу на тятиву свого золотого лука. Аполлон засміявся: «Невже ти хочеш стати таким, як я? Покинь ці забави, дитино!» Ерот, бог кохання, образився і сказав: «Зараз я поцілю в тебе!» Стрілу, що викликає кохання, він пустив у серце Аполлона, а стрілу, що вбиває кохання, - у серце німфи ДАфни (за грецькою міфологією, німфи – богині річок, ручаїв, долин, дерев та ін., юні, прекрасні, веселі й легковажні створіння).

2. Красу лаврових гаїв нам важно уявити, коли ми дивимося на засохлі жовто-бурі листки, відомі в кулінарії під назвою лавровий лист. Мимоволі пригадуються слова Івана Франка:

В зів’ялих листочках хто може вгадати  

Красу всю зеленого гаю?..

У Греції та Римі лавр вважався деревом бога Аполлона. Чому?

 Крилатий вислів "Спочивати на лаврах"

1. Лавр – це вічнозелений кущ або дерево, які можуть сягати 15 м заввишки; росте лавр найбільше в Середземномор’ї та на Канарських островах; у нас – на Закавказзі та в Криму, цвіте непоказними  зеленкувато-жовтими квітами, плоди його – невеличкі кістянки синювато-чорного кольору; зате листя в нього дуже красиве: темно-зелене, блискуче, по краях хвилясте, прекрасної видовженої форми.

14. Та скільки б не з'являлося сестер у муз, усе ж їх було дев'ять, як дев'ять рік у підземному царстві -  за стародавніми віру- ваннями, як дев'ять сфер небесних (у Птолемея), - і дев'ятий вал, якого боялися моряки... Чому дев'ять? Виявляється, що це число було містичним.

Ще й сьогодні подекуди укладаються угоди не на 100, а на 99 років... Традиція, за якою стоїть давня-давня віра про "потроєне щастя від досконалої трійки" - ще з тих часів, коли доросла людина була багато в чому дитиною.  

13.  Сьогодні частенько можна зустріти - на сторінках газет, журналів, книжок - десяту музу - музу кіно і навіть одинадцяту - музу телебачення. Наприклад: "Ніколи не покидала Довженка художницька невситенність, величезним було коло найрізноманітніших його зацікавлень, та все ж з-поміж усіх захоплень він віддавав перевагу кіно, з усіх муз, які були прихильні до нього, музі десятій він присвятив літа наймогутніших творчих злетів" (Олесь Гончар).

12. Часто можна побачити на фасадах театрів, у фойє, у театральному музеї чи в залі зображення високої жінки з пов’язкою на голові, у вінку з виноградного листя, у театральній мантії, на котУрнах (взуття на дерев’яних підошвах, яке збільшувало зріст актора, надавало його постаті величності, а ході - урочистості), із трагічною маскою в одній руці й мечем або палицею в другій. Упізнали? Так, це Мельпомена - муза трагедії, покровителька театру та його уособлення. А звідси й назва акторів – слуги Мельпомени. Ставати на котурни – бути неприродним, зарозумілим, звеличувати себе: «Я ніколи не хотів ставати на котурни, ані щадити себе» (Іван Франко)

11. Досить часто вживається в наш час вислів Кастальське джерело – як символ поетичного натхнення, а також Парнас – як світ поезії, співдружність поетів, згадуються і парнаські сестри – музи, і парнаські квіти – вірші та ін. Традиція жартівливого вживання цих висловів у нас досить давня:

Ох, скільки муз таких на світі!                                                                                                    Во всякім городі, повіті!                                                                                                              Укрили б зверху вниз Парнас.     (Іван Котляревський)

Покиньте ж свій святий Парнас,                                                                                                Придибайте хоч на годину                                                                                                          Та хоч старенький божий глас                                                                                                     Возвисьте, дядино.      (Тарас Шевченко)

10.  У сучасній нам мові слово оракул уживається в переносному, найчастіше іронічному значенні – особа, висловлювання якої вважаються незаперечною істиною; піфія – людина, яка з таємничим виглядом робить двозначні або туманні натяки на щось.

9. Піфія випивала один ковток води зі священного джерела Касоотіди, жувала листок священного лавра й сіділа на золотий триніжок над розщелиною скелі, із якої підіймалися отруйні випари. Напівзапаморочена піфія вигукувала окремі слова, значення яких сама не розуміла; її пророцтва тлумачили потім інші жерці як волю Аполлона.

Ці слова жерці намагалися так пояснювати, щоб у сказаного було кілька тлумачень. Тому пророцтва були дуже неясними, їх можна було розуміти по-різному.  

8. Біля підніжжя скелі вода священного Кастальського джерела наповнювала кам’яну нішу, у якій паломники виконували обряд обмивання. На гірських схилах розкидані були іподром, театр, будинок зібрань, безліч статуй і пам’ятників. Біля входу до храму стояла статуя Аполлона.

У храмі містився Дельфійський оракул (за стародавніми віруваннями греків, оракул – один із «засобів» спілкування людини з богами; це і місце, де пророцтва проголошувалися, і самі пороцтва). Туди входити мала право лише піфія - провісниця майбутнього.

7. Вважалося, що Музи живуть на горах ПарнАс і ГелікОн,  Аполлон – на Парнасі. Тому біля підніжжя Парнасу було побудовано храм Аполлона. На початку XX століття археологічні розкопки відкрили рештки храму, театру, іподрому, руїни цілого ряду святилищ і пам’ятників.

Усе це дало змогу уявити, якими були храм Аполлона й загалом старовинне місто Дельфи. У центрі обгородженого стіною священного місця на високій терасі стояв храм, до вхідних воріт якого вела вимощена каменем дорога.  

6. Звичайно і музи, й Аполлон у нас асоціюються з мистецтвом, проте бог Аполлон (друге ім’я його - Феб) був не лише покровителем мистецтва, а й богом сонця, молодості й уособленням чоловічої краси. Статуї Аполлона, виконані Скопасом, Леохаром, Праксителем, утілюють уявлення античного світу про красу людини (як, наприклад, славетний Аполлон Бельведерський, що зберігається у Ватикані).

Хоч ці статуї дійшли до нас не в грецьких оригіналах, а в римських копіях, усе ж вони дають нам уявлення про блискучі зразки античного мистецтва.