"Свійські тварини" - нова тема для ознайомлення

 Ой, чий то кінь стоїть,                                      Що  сива гривонька...                                                                                    Народна пісня

1. Розводити  коней люди почали дуже давно - ще в бронзовому віці. На території України, її степів, у VII - III ст. до н.е. жили скіфи, які вважалися визначними спеціалістами в конярстві. Це була найважливіша галузь їх господарства: кінь був єдиним засобом пересування, давав м'ясо, молоко, шкіру.     

                         Слово кінь було в мові давніх слов'ян. Тільки воно мало тоді трохи іншу форму: у  "Слові о полку Ігоревім" є ця форма - комонь (ще раніше було комнь, а до цього - ковнь). У римлян кінь мав назву кабаллус (правда ж, близько до нашого кобила?).

 

17. Слово календула пов'язане в кожного з нас з досить неприємними спогадами: ангіна, температура, полоскання календулою хворого горла...                                                                 Про цілющі властивості нагідок люди довідалися порівняно недавно: до початку XIX ст. їх вирощували лише заради красивих квітів, а в нагідках, виявляється, є ефірна олія, смоли, каротин, фітонциди. Так квітка-окраса стала ще й квіткою-цілителькою.

 

16. Латинська назва нагідок - calendula officinalis - має в основі слово calendae. Так стародавні римляни звали перший день кожного з дванадцяти місяців. Така назва рослини - натяк на те, що в себе на батьківщині вона цвіла протягом року, бо кожні "календи" заставали її квітучою.                                                           

   Та, власне кажучи, кожна квітка нагідок - це не квітка, а цілий квітник, бо вона складається з безлічі дрібненьких квіточок, кожна з яких згорнута в малесеньку трубочку.

 15. На Україні цю назву квітки переробили на нагідки, і слово перестало пов'язуватися з "кігтиками". Це настільки вже звична для нас рослина, що навіть важко собі уявити, що її колись у нас не було. А був же час, коли цей гість з далекого теплого півдня вважався рідкісною, екзотичною рослиною.                 

                       У XV ст. ці квіти ввійшли в моду: їх широко розводили у Франції та в інших європейських країнах; їх дуже любила французька королева Маргарита Валуа. І зараз у Люксембурзькому саду в Парижі стоїть статуя правительки, а в руках у неї - квітка-нагідка.

 

14. До "переселенців" належать і нагідки. Вони добре прижилися на нашій землі, навіть здичавіли й самостійно розсіваються на шкоду місцевим зеленим аборигенам.                                         

Колись, ще в часи середньовіччя, із півдня Європи до нас завезена декоративна рослина з яскраво-жовтими веселими квітами й світло-зеленим соковитим листям. І запах у квітів був приємний, і самі квіти - красиві; на Україні вони особливо всім полюбилися.                                                            

                      Російською мовою вони звуться ноготки. Так їх назвали за насіння, яке й справді нагадує загнутий кігтик (як у кішки).

 

13. Частина наших назв, - а в українській мові ця рослина має їх кілька, - прийшла з польської мови й поширилася також на білоруську мову та на південні говірки російської мови. Це ромен, пом'янок, роман, романець, ромнянок, руманець та інші.                                                                     І в наш час ромашка - лікувальний засіб; хоча чудес вона й не робить, а проте вірно служить людині.

 

12. Значно пізніше - і прямо з латинської мови прийшло до нас слово ромашка. У російську мову воно потрапило книжним, писемним шляхом. У середньовічній латині ця рослина звалася хамемелюм романа - "ромашка римська" - і славилася своїми лікувальними властивостями. Швидке "вкорінення" назви у нас пояснюється величезною популярністю ромашки як ліків, а дізнавалися про неї з різних "лікувальників" і "травників", де її називали роман, романова трава, романовий цвіт.

11. В українську мову вживане на західних землях слово  ружа прийшло через польську (ружа) і чеську (руже) теж з латинської.    

      Слово це в українській мові прислужилося для називання двох квіток - троянди й мальви, яку звуть ще й  рожа.            

              Слово троянда походить з грецької мови, де ця квітка звалася тріандафіло - "тридцятипелюсткова". По дорозі до нас пелюстки (філо) загубилися. 

 

10. "Цариця квітів" - троянда має в українській мові, у її говірках кілька назв: це і троянда, і роза, і рожа, і ружа.                  

      

Рослина  - родом з Передньої Азії. Звідти ж, з Ірану, походить і її назва. Квітку розводили й культивували ще греки та римляни, у них вона звалася родон (грецьке), роза (латинське).       
                    З латині слово прийшло в німецьку мову, а з німецької - у російську.

 9. Справжня мімоза росте в Бразилії; у нас її розводять лише в оранжереях. Це про неї розповідають, що вона вночі складає свої листочки (вони таки схожі на листя акації, тільки дрібніші) й опускає їх. Так само вона складає листочки й наче завмирає, коли вдарити її або доторкнутися хоча б до неї (недарма кажуть: сором'язлива, як мімоза).                                       

                                     Слово мімоза відображає саме цю її особливість: по-грецьки мімос - "актор", "наслідувач".

 8. Деякі квіти й декоративні рослини проживають у нас під чужим іменем. Так, ми називаємо мімозою  рослину, яка насправді є австралійською акацією. Колись її завезли на Чорноморське узбережжя як декоративну рослину. Вона там дуже добре прижилася і навіть здичавіла.

Це вона, австралійська акація, цвіте в лютому чи березні на узбережжі Чорного моря жовтими пухнастими кульками, такими ніжними й безпомічними на тлі нашого лютневого снігу...

 

7. Квіти наших садів - досить строкате товариство - і за кольорами, і за походженням. Є серед них назви українські, прозорі настільки, що одного уважного погляду на їх назву вистачає, щоб розгадати її походження. Правда, таке пояснення може виявитися помилковим, хоч і буде дуже схоже на істину (це й буде "народна" етимологія).

От візьмемо наш пролісок і спробуємо пояснити походження його назви. Пам'ятаєте, як він проростає? Його листочок, згорнутий у трубку, пролазить не лише через товщу торішнього листя, але й через снігову кірку. Тому він спочатку звався пролізок, а вже потім став проліском,  і його ім'я стали пов'язувати зі словом ліс - адже проліски ростуть лише в лісах.