5. У часи середньовіччя через нев'янучу зелень і велику живучість барвінку приписували якусь надприродну силу, уважали його символом вічності та постійності. Уважали, що барвінок оберігає людину, яка його має при собі, від влади диявола і всілякої нечисті. Тому барвінок вивішували над дверима, його ніколи не викидали на смітник, а лише у воду, щоб він, мовляв, не загинув від спраги. У віруваннях слов'янських народів він займав неабияке місце, зокрема в Київській Русі.