Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)

воскресенье, 19 мая 2019 г.

Урок 33. Твір-роздум (3)
           До вашої уваги  твір з елементами роздуму на основі життєвого досвіду.

                               Незабутня зустріч
     Важкі часи лихоліття. Окупований фашистами, але нездоланний Київ продовжував боротьбу.
     Серед військовополонених Сирецького концтабору був і дванадцятилітній Льоня Ніколаєв. Неодноразово він пробирався вночі до ворожого продовольчого складу й приносив знесиленим воїнам продукти. Та одного разу фашисти спіймали відважного хлопчика.
     Льоню били довго й нещадно, а потім придумали страшну кару. Нелюди розрізали йому руку, посипали рану сіллю й прив'язали до стовпа на майдані. А потім оголосили в'язням: хто підійде та допоможе, буде повішений.

     Довго кричав Льоня від страшного болю. Сіль роз'їдала рану, і він час від часу втрачав свідомість. Якось отямившись після нетривалого забуття, хлопчик побачив перед собою виснaженого юнака.
- Тримайся, хлопче. Я зараз промию тобі рану, - прошепотів той.
- Вас же повісять. Не треба.
- Вовків боятися - у ліс не ходити, - посміхнувся в'язень.
     За кілька хвилин юнак промив рану, перев'язав її  і непомітно зник. Уже пізніше хлопчик дізнався, що звали його рятівника Федір Завертанний, але так більше й не бачив його.
    А Льоню фашисти вранці знову перевели в барак...

  Минуло п'ятдесят років. Слідопити м. Бровари Київської області вирішили розшукати героїв описаної історії. І цей день настав.
- Сьогодні у нас в гостях колишній в'язень Сирецького концтабору, нині передовий екскаваторник столиці України Леонід Михайлович Ніколаєв, - оголосив ведучий зльоту.
     Бурхливими оплесками зустрічають присутні в залі високого, міцного чоловіка.
- Усе життя я намагався знайти свого рятівника, - почав схвильовано Леонід Михайлович. - Це була мужня, добра людина. Шкода, що так і не довелося нам зустрітися.
- Шановний Леоніде Михайловичу, - звернувся до нього хлопчик-ведучий. - Слідопитам нашого міста після багаторічного пошуку вдалося знайти Федора Завертанного. Федоре Степановичу, вийдіть , будь ласка, на сцену.
     Описати це словами неможливо. Двоє літніх людей, обійнявшись, стояли на сцені й не приховували сліз. Сліз радості і вдячності.                

     Не менш схвильованими були й слідопити. Вони теж раділи незвичайній зустрічі. Саме зараз хлопчики й дівчатка особливо гостро відчули важливість своєї роботи.
     І нехай пошук - справа забарна, копітка. Але заради того, щоб допомогти людям зустрітися через десятиліття, варто ним займатися! (Із газети)
    

Комментариев нет:

Отправить комментарий