Урок 27. Твір-розповідь (2)
   

          Розповідний виклад лежить в основі творів художньої літератури: романів, повістей, оповідань. Пропоную розглянути основні ознаки оповідання на прикладі твору В.Земляка "Лелечий суд".

    Якось восени я йшов полем і побачив: на великому лузі зібралося багато лелек. Вони утворили коло, а в колі тім з опущеною головою стояв один, красень, і слухав стрекотливу тривожну мову своїх побратимів. Коло то звужувалось, то знову розширювалось, одні поступалися місцем іншим. Була саме пора відльоту лелек, і вони, певно, я так думав, зібралися в цей луг з навколишніх сіл і гаїв, щоб звідси разом вирушити в далеку путь. 

Спочатку я гадав, що в центрі стоїть їхній вожак, але невдовзі відкинув цей здогад. По якомусь невловимому знаку всі лелеки піднялися, а він залишився, він навіть побоявся підвести голову.

Вони зробили над ним прощальне коло й полетіли.
Він не стрекотав, не бився об землю, не просив прощення чи помилування. Він стояв, убитий горем. Тільки тепер я здогадався, що відбувся лелечий суд - можливо, найсправедливіший і водночас найжорстокіший з усіх судів. Осуджений не рухався, не ворушився, аж поки його побратими зникли з видноколу. Потім уже й він піднявся й полетів у протилежний бік. Його покинули, йому заборонили летіти з ними, і він залишився в самотині.
  Виявляється, він не загинув. Його підібрали діти, не знаючи про те, що він учинив злочин, відігріли, привчили до іншого життя, назвали його Халимоном. 
  Лелеки прилітали щовесни, виводили діток, знову відлітали, а Халимон усе жив самітником і більше  не піднімався в небо. 
   Зовсім випадково я довідався, за що покарали лелеку. Може, то просто людська вигадка, а може, і правда - не знаю. (Люди часто, коли достоту не знають, як було насправді, вигадують свою легенду...).
   Мені розповіли, що того літа в сусідньому селі під час грози блискавка підпалила хату, на якій багато років жили лелеки. Господар хати майже з вогню виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи себе, відразу полетів геть від пожежі, забувши про свою родину. На виручку прилетіли інші лелеки, та було вже пізно: мати з двома маленькими нелітками загинули у вогні. Лелека все літо ховався, а коли настала пора вильоту, він тихенько пристав до зграї. Але його там упізнали й осудили на вічну самотність.