Урок 21. Приклад опису та розповіді в одному уривку.

   До вашої уваги уривок з тексту, у якому автор (Євген Гуцало, оповідання "Концентричні кола осені") вдається до опису й до розповіді:
                       Горобина...
    Ще недавно кущ горобини зеленів різьбленим листям, із-поміж якого зоріли кетяги червоних ягід. За якийсь день-другий спалене нічними й ранковими заморозками листя геть облетіло. І на безмежному гіллі неправдоподібно яскраво спалахнуло безліч кетягів.                                                    

     Кожна ягідка  горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, не обертаючись на полум'я, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались, коли від їхньої шкірки відбивалось сонячне проміння. Горобина, прикрашена цими барвистими природними гірляндами, прибрала святкового вигляду. Вона, як  жива істота, усміхалась, причому усміхалась нестримно й тоді, коли хмари затягли небо й додолу починав сіяти дощик.  
   Проходячи мимо горобини, що стояла поміж вільх і беріз, у захистку їхнього рясного віття, не можна було втриматись від того, щоб не поглянути на її радісну поставу, що виражала щру-щирісіньку втіху... І вже потім (їхав чи йшов кудись, зустрічався з кимось чи працював) мимоволі згадувалось дерево горобини у веселому й несподіваному зоряному багатстві його.
   А то, проходячи мимо, очам своїм не повірив: кругла крона горобини геть-чисто вся обснована тілами великих пташок. Цілісінька зграя налетіла і, почіплявшись пазурами та пообвисавши хвостами донизу, дружно скльовує достиглі ягоди. Каштаново-бурі спинки, наголовах темні стрижені плями. Горлечка жовтувато-білі, середина грудей біліє. як сніжок, і черевцята в них білі, мають слабенький відтінок жовтизни. І дзьобики жовтаві, кінчики їхні бурого кольору. Лапки видніютьсмя світло-бурі.

  Ціла зграя дроздів-чикотнів, чи то - ще так називають їх - горобинників.                   Поки я йшов по стежці, дрозди-чикотні з діловим азартом дзьобали ягоди. Під їхніми важкуватими тілами гілля погойдувалось на всі боки, і пташина зграя начебто ходила ходором, то опускаючись донизу, то підлітаючи догори... Та варто було мені зупинитись здивовано, як чикотні вмить перестали здьобати свої гіркуваті ласощі, не без страху подивились на мене, а потім дружно зірвалися, залопотівши крильми, і полетіли геть...

    Хоча в снові наведеного уривка лежить розповідь, та в цьому  випадку автор не може обійтись без описів, інакше  розповідь була б збідненою. Зверніть увагу, як письменник, наче художник фарбами, малює словесними засобами красу куща горобини та ягід, описує дроздів-чикотнів. Читаючи, переживаєш радість зустрічі  з природою, бачиш світ таким же чарівним, яким побачив його автор...
    Кожній людині треба прагнути до того, щоб уміти висловити словом свої думки, почуття, враження.