Дуже вдячна тим, хто заходить на мою сторінку й читає публікації. Сьогодні розпочну писати про льон. Якщо хтось подумав "льон-довгунець", то це так і є. Яка ж то краса, коли цвіте льон! Здається, саме небо розіслалося по землі.

"Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти,"- читаємо в новелі Михайла Коцюбинського "Інтермецо".

     Справді, серед численних несподіванок і неповторних явищ, що їх дарує нам природа, - одне з наймальовничіших див, коли льон цвіте. Наче озеро блакитне, зорові не ввібрати молодої безмежної синяви. Таке привабливе  льонове поле в пору цвітіння. Здається, небо подарувало квітові свою незрівнянну блакитну барву й щедро розлило її довкруж.

Очевидно, саме цією картиною навіяні рядки ідилічної поезії Миколи Вінграновського "Літній ранок":
  У картузах із парусини
  Комбайн комбайнові гукав:
  - То що ж косить? Воно ж все синє!
  Де льон? де небо? де ріка?

               Це типова картина поліських краєвидів.