Краса соняшника, його не тільки поживні властивості, а й цілющі, додали слави "сонячній квітці" в нашому народі. Вона й мислиться як незамінний і всюдисущий наш супутник, як окраса сільських обійсть, як бажаний і ласкавий зустрічний при дорозі, як оберег домашнього затишку і надійної  життєвої опори. Поодиноку жовтогарячу квітку можна зустріти в найнесподіваніших місцях - скрізь, куди доля чи випадок, а скоріш людина занесла малу соняшникову насінину.

 
Давненько вже примандрували золотоголові заморські прибульці і в благословенну Україну, щоб стати на сторожі вічного спококю нашого національного генія:"Подекуди на самих верхах гір з долинок та западин виглядали жовті соняшники". Це уривок з нарису Івана Нечуя-Левицького "Шевченкова могила". Є  в письменника й такі прозові рядки: "І вздовж, і впоперек по грядках гуляли в хрещика зелені рядки гостролистої кукурудзи та широколистого соняшника". "Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин".

У міському оточенні побачив нашого красеня поет Василь Діденко та написав вірш "Соняшникові на вулиці Артема в Києві":

Як ти тут виріс біля бруківки,
Станом тендітний, соняху-карлику?
Десь там, у полі, грому підківки,
Зливи срібло, що вишумлює здалеку.
Десь там, у полі, дорогу широку
Липень прослав не дному побратиму.
Ти ж серед міста зіп'явся нівроку,
Мовою тихою шепчеш: "Цвістиму".