Ішов четвертий день практики. І йшов дощ. Просто йшов. І не дощ це був, а дощик. Тихий, лагідний, теплий. Він сіявся і сіявся ще з ночі, напуваючи спраглу землю, дерева, трави, квіти. Відразу легше стало дихати. Повітря очистилося, наповнилося літніми пахощами. 

 Усім було зрозуміло, що на майданчик сьогодні не підемо - мокро. В очах дітей застигло німе запитання:"Що будемо робити?" А нічого. Будемо радіти дощу. Так давно він не приходив до нас...
  Спочатку відмітила присутніх, подякувавши за те, що прийшли, не забоялися дощу. А потім відразу вирішила відпустити дітей, поки не задощило. 

 

Бо через деякий час дощик припустився, закружляв у танку над школою, над абрикосами та клумбами. Він весело видзвонював-вистукував по підвіконню, сипнув пригорщу крапель у шибки й заходився купати листя дерев, умивати пелюстки квітів.
Діти побігли по домівках. А я ще кілька хвилин дивилася у вікно, як літній дощик хазяйнує на шкільному подвір'ї...
І тут мені пригадалася дитяча пісенька:
           Іди, іди, дощику,
           Зварю тобі борщику...

 Мабуть, цю пісеньку дощик зараз чує з кожної оселі. Чиїсь рученята довірливо простягають йому свої  долоньки. Бо він сьогодні, і справді, такий довгожданий після кількаденної спеки. Іди, дощику, іди!

Незабаром дощик ущух. У калюжах весело купалися горобці. А вода тепла-тепла, вона пузирилася і видавала доволі дивні звуки. Може, це музика дощу? А що? Мабуть! Музика дощу. А як ви її чуєте?