Жіноча журба, жалі, туга, недоля, великі й малі негаразди - увесь почуттєвий світ української жінки знайшов своє втілення в народних піснях, де обов'язково є калина.
   Загальновизнано, що в українському фольклорі калина - образ суто жіночий. Проте зустрічаємо твори, у яких це символ і чоловічий. Наприклад, ось який виразний, осяйний, аж прозорий образ: "На городі  біла глина, стоїть козак, як калина".  Або:
Нема цвіту на тім світу,
 як на тій калині,
Нема хлопця до вподоби,
як у Добросині.
  І в парубків з калиною надії та сподівання асоціюються. Калина й парубоцьке серце розраює, бо воно не лишень мужнє чи зачерствіле, а й ніжне, вразливе, тузі піддатливе.




По лужечку ходжу, цвіт-калину ламаю,
Цвіт-калину ламаю, до серденька прикладаю,
До серденька прикладаю, бо дружини не маю.