Серед найбільш корисних, поширених і пошанованих рослин згадується льон і в щедрівках, і в засівалках, і в піснях, і в прислів'ях та загадках. 

Свої спостереження над рослиною народ сконцентрував у образному слові:
"Льон не косять, не жнуть, а рвуть", "Осот та лобода - для льону біда", "Брала дівка льон та й забула пов'язати"...
Чудові загадки про льон. Вони поетичні, образні, у них відбита народна любов до рослини, гострота художніх спостережень і уявлень.
1. У чистім полі він росте на високих ніжках, у зелених панчішках, квіточки блактині, оченьки привітні.
2. За лісом-лісом синенький вогонь горить.

 3. На полі я був синенький, край води я був біленький, опинився в човнику швиденькім, потім - під ножиком гостреньким.
4. Іде на літо він у поле, сам росте чубатий, голий, а на зиму йде до хати, щоб усіх позодягати.  
5. Били мене, колотили мене, во всі чини призводили, на престол з царем посадили.

Зображення квіток льону входить в українські національні орнаменти, візерунки, вишиванки тощо. А в багатьох поліських селах, де рослина здавна в особливій пошані, навіть рядочки голубих вікон на хатах теж нагадують ніжне квітування льону. 

 

Льон - прекрасна квітка. Її навіть на клумбах можна побачити. Та ще й таких різних кольорів!