Школа на Дачному (блог учителя Ольги Яркової)

суббота, 12 августа 2017 г.

Прядиво та ткацтво - то важка і виснажлива праця. Ось як описує її у вірші "Ткаля"  український поет Петро Карманський:
     Глибока ніч. Каганчик тьмить,
     В печі квилить - студено.
      Снується льон, кужіль шипить,
      Кружляє веретено.
                                    Коби хоч ще пасмо!


   Зсіклись пучки і кров красить
   Червоним багром пряжу,
   Клеяться вії, дрож, млоїть -
   Коли ж я трохи ляжу?
        Коби хоч ще пасмо! 




  Чоло горить, у вухах шум,
  Півень вже північ піє.
На серце ліг тяженький сум,
    По хаті холод віє.
       Коби хоч ще пасмо!

              Глибока ніч. Каганчик тмить,
               Дрижать на стелі тіни,
               Лютує лють, верба шумить
                 І глухо б'є об стіни.
                              Коби хоч ще пасмо!
  У народній творчості полотно опоетизоване як кінцевий результат тривалого трудового процесу. На картині Василя Тропініна бачимо ткалю з веретеном.
 

Полотно раніше білили на сонці біля річки. Це прекрасне, зворушливе видиво, що нікого байдужим не полишає. 
      Є відома картина Костянтина Трутовського "Білять полотно". Сільська ідилія тут зачаровує - і тиха річка, і голубе небо, як льон.

Комментариев нет:

Отправить комментарий