26. Мистецька сторінка. Читайте далі  продовження уривка з оповідання Івана Коваля "Кішка повернулася на світанку"

  Минуло півроку. Перший несміливий сніжок притрусив примерзлу землю. Ішлося до зими. Якось серед ночі почувся плач - пронизливий, сповнений страждання й туги. Тривога охопила домашніх.
  Батько, ухопивши ліхтарика, вилетів на вулицю. Нікого не було, але жалібний стогін, який долітав з-під сараю, не вщухав. Нахилився, присвітив. 

  Зіщулившись від холоду, замучена, худа, нещасна плакала від щастя наша Мурка. З її очей текли сльози. Вона ридала, бо, здолавши сорокакілометрову відстань, витерпівши і голод, і холод, повернулася в найдорожче місце на землі - додому.
  У це важко було повірити. Як і неможливо було стримати сльози. Яким чином змогло маленьке беззахисне створіння знайти домівку? Неймовірно. Але хіба ми, люди, пройшовши сто доріг, завершивши тисячі справ, не прагнемо до отчого порогу, до калини, що росте на розі хати?
 - Хай ловить, що хоче, карати кицю більше не будемо, - рішення про реабілітацію тваринки родина прийняла одноголосно.
  ... Я знову і знову милуюся двома маленькими грайликами. І знаю напевне: історія не повториться, кошенята потраплять до хороших людей.