4. Гладіаторами в Римі називали рабів і засуджених до страти плебеїв, яких спеціально навчали, а потім примушували битися на смерть у цирках для розваги імператора, патриціїв-багатіїв і охочої до видовиськ грубої і жорстокої юрби. 

Реве арена. На арені                                                                                                                                    Лідійський золотий пісок                                                                                                                            Покрився пурпуром червоним,                                                                                                                  В болото крові замісивсь.     (Т. Шевченко)                                                                                          Далі поет пише про вестаріїв - гладіаторів, яких готували для боротьби з дикими звірами:                                                              

 І п'яний кесар, мов скажений,                                                                                                                     Зареготавсь. І леопард                                                                                                                                 Із льоху вискочив на сцену,                                                                                                                         Ступив, зирнув... І полилась                                                                                                                       Святая кров. 

 Та гладіатори більше гинули не від зубів та пазурів лютих звірів, а від мечів (gladius - меч) своїх же товаришів. Це були не лише найжорстокіші, але й найтрагічніші бої: адже зберегти власне життя можна було ціною смерті свого ж товариша по недолі - гладіатора.