Про мак та маківники

  Зерно маку в українських селян вважалося своєрідним делікатесом. 
   Пекли, наприклад, пампушки з маком на свята, здебільшого медові маківники - коржики із медом і маком.


 
У повісті  Івана Нечуя-Левицького  "Кайдашева сім'я" читаємо: "... Я була б вам, діточки, привезла гостинця. У мене ж є й горішки, є мед і мак; була б спекла маківників. Ото, Боже мій!" - бідкалася Кайдашиха."  Та без маківників обійтися можна було, бо, як кажуть у народі: "Сім літ мак не родив, проте голоду не було".                                                                        Свято Миколая -  так називається  перший Спас. У церкві мак разом з васильками, гвоздиками, чорнобривцями кладуть під хрест, а вдома під образом зберігають, вважаючи, що помічне воно від недуг, особливо коли голова болить. 

    Освяченим маком обсипали будинок чи навіть обійстя, коли підозрювали, що привиди ходять. Вважали, що злі духи бояться маку-видюку, маку-хруставцю (самосійки). І поки упир чи злий дух не визбирає маку усього до зернини - до хати не підступить. 
       Таке повір'я побутувало в народі. Та й зараз ще по селах дехто вірить у нечисту силу, злих духів, різних упирів.