6.4. Готуємося до ЗНО. Усе про епітет.

      Епітет - (від гр. epitheton - додаток) - художнє означення, яке підкреслює певну властивість предмета або явища, на яку автор хоче звернути увагу і з приводу якої хоче висловити своє ставлення.  Це один із основних тропів поетичної мови. 

  У фольклорі  поширені постійні епітети, виражені прикметниками: ясні зорі, тихі води, битий шлях, буйний вітер, хрещатий барвінок, молода дівчина, свекруха лихая, бідні невольники, зелене жито тощо.
     У художній літературі вживаються епітети, що мають переносне значення: залізна воля, золоте серце, солодкий біль, блакитні мрії, сталеві нерви тощо.  
     У ролі епітетів можуть уживатися також іменники: трепет щастя, вечора синь, просинь мети, народ-герой, дівчина -красуня тощо; прислівники: "пес доброзичливо скривився", "води ритмічно, невпинно понесли його у своїх гарячих обіймах" тощо.

     У поетичному мовленні майже всі прикметники є епітетами, проте їх слід відрізняти від логічного означення, що характеризує предмет чи явище з точки зору його загальних властивостей ( за розміром, вагою, кольором тощо), тобто вказує на параметри, притасанні їм одвічно ("дерев'яний стіл", "синє небо", "велике вікно"). Однак у контексті і художні, і логічні означення можуть набувати образного значення. У такому разі їх нелегко розрізнити.
   Давайте звернемося до поезій Ліни Костенко зі збірки "Сад нетанучих скульптур ":
1) Черніг сідає в чорний човен

   і ставить чорні ятері.

               ("Акварелі дитинства")

2) Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

               ("Виходжу в сад")

3) Чорний сон віків не збудеться...

                    ("Летючі катрени")

4) Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік -

    ця тривога, ця ніжність,

            незатьмарений рай без вигнання,

    заворожене щастя, - чи буває таке навік?

                    ("Це не чудо, це чад...")

  Якого ж художнього ефекту досягає поетеса, використовуючи означення кольору "чорний"?

   У першій цитаті Л.Костенко ніби відкриває друге значення цього слова - "давні, старі", бо йдеться про "акварелі пам'яті" дитини, яка пригадує епізоди раннього дитинства, щось домислює, фантазує. Подібну художню логіку спостерігаємо в другій цитаті, де означення чорний має ще ширший спектр підтекстових значень: сад осінній, омитий дощами, без листя.

У "Летючих катренах" образ "чорний сон віків" узагалі переростає в символ часу, позначеного війнами, екологічними й духовними катастрофами. І, нарешті, останній приклад - болючовідвертий роздум про диво кохання. Поетеса використовує метафору "чорна магія ночі", яка підсилена епітетом "заворожене щастя", передає найтонші людські почування.
      Так, уміло користуючись словом, зокрема епітетами, Ліна
Костенко творить неповторний світ, ім'я якому - поезія.