4. - Добре, що в написанні міст немає ніяких винятків, а то інколи їх буває так багато - запам'ятати важче, ніж самі правила. А тут просто: назва міста - іменник чоловічого роду, у родовому відмінку однини буде закінчення -а або -я, і все.             - Усе, та не все.

- А що, хіба й тут є якісь застереження?       - Та трохи є. Річ у тім, що коли в складеній назві населених пунктів труга частина - іменник, який має в родовому відмінку закінчення -у,  -ю, воно лишається лишається незмінним. Наприклад, місто має назву Красний Лиман, або Зелений Гай, або Червоний Став.

  

3. - Тоді не сходяться кінці з кінцями.              - Усе сходиться, і правопис тут не порушений. Річ у тім, що коли йдеться про солицю Італії або про столицю стародавньої Римьскої імперії, то в родовому відмінку однини вживаємо форму Рима. Але слово Рим означає ще й назву стародавньої Римської імперії. Якщо ми вживаємо іменник Рим у цьому значенні, то в родовому відмінку однини він матиме закінчення -у - Риму.                                                                           - Якось я раніше не подумав з'ясувати, про що саме йдеться, а звернув увагу тільки на те. що інше закінчення. Тепер із Римом уже ясно, а чи є щось подібне?   

 - Є. Саме так ми розрізняємо й написання інших назв: Туніс,  Люксембург. Обидві означають назву і країни, і міста, її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо - у: Тунісу, Люксембургу; коли говоримо про місто - - а: Туніса, Люксембурга.     

2. Але тут ви уточнюєте свою позицію:             - Я добре знаю: за правописом, назви міст, що є іменниками чоловічого роду, У родовому відмінку однини мають закінчення -а: Харків - Харкова, Дніпропетровськ - Дніпропетровська, Владивосток - Владивостока, Київ - Києва. Але, повірте мені, я не раз на власні очі бачив у книжках написання з -у - Риму.                          - І ви не помітили, у якому це було контексті, про що саме там ішлося? 

 - Яка різниця? Хіба можна в одному випадку сказати Донецька, а в іншому, у цьому ж відмінку, - Донецьку? Звичайно ж, ні. Я вважав би написання "Риму" за друкарську помилку, так кілька ж разів бачив...                              -  Це не помилка...

  

Тема "Діалоги" - I                                      

1. Якби у вас раптом з'явився сумнів і ви спитали мене, як правильно написати іменник Рим у родовому відмінку однини, то відповідь моя не була б однозначною. "І Рима, і Риму", - сказала б я. Але ту ви, безперечно, почали б нарікати на правопис: "Що це за граматика, як її вивчити, коли можна так іможна так..."                     

- Е ні, стривайте, я не сказала, що можна -а або -у в будь-якому разі. Це не варіанти, хоча й вони бувають у мові, і нічого страшного в цьому немає. Хіба щось зміниться, коли сказати вітрець, а не вітерець? Ні, це не форми паралельні: можна так, а можна і так. Або хочеш - кажи вуса вуси, - будь ласка. Один каже рукава, інший -  рукави. Хай кожний вживає, що йому більше подобається, ніхто не заперечує, ніяких застережень. А з Римом зовсім інакше.   

3.  Міста, у назві яких є елемент -поль, розташовані в Криму, на півдні України - там, де колись, дуже давно, були грецькі колонії. І самі назви ці - давньогрецькі.                                                 В утворених від них прикметниках так само немає чергування: сімферопольські вулиці, мелітопольські кавуни. А в прикметниках, утворених від іменників на -піль, - теж є цей елемент: тернопільські школярі, бориспільський автобус.

2. На перший погляд, тут суперечність, а коли розібратися глибше, виходить усе правильно. У словах Тернопіль, Бориспіль, Крижопіль друга частина утворена від спільнословянського поле, і тому в закритому складі о переходить в і. А в основі другої частини слів Севастополь Сімферополь Мелітополь лежить грецьке слово "поліс", що означало "місто". Правило про чергування о - і на слова іншомовного походження не поширюється. Тому й маємо різні написання з піль і з поль.

         

ТЕМА "Поле і поліс"                                                                       1. Є  на  Україні міста, назви яких схожі кінцевою частиною, а словники фіксують написання цих частин не однаково. Сімферополь, Севастополь, Овідіополь, Мелітополь у кінцевому закритому складі мають о, хоч, здавалося б, мали б, за законами граматики, закінчуватися на -піль, як Тернопіль, Крижопіль, Бориспіль.

                                                                                                

 

7. - Виникає питання: а як же писати, коли треба сказати, що якісь там війська не є переможними, що їх можна перемогти?                                                                                           - Тоді не треба писати окремо, бо тут маємо протиставлення (не переможні, а переможені або такі, що можуть бути переможені).                                                                                         Мишко раптом із подивом спинився. Перед ним були двері його квартири. Він так захопився, що не помітив, як прийшов додому.                                                                                                    - От інтересно, усміхнувся Мишко, - ноги самі знають дорогу.        І він натиснув кнопку дзвінка. 

6. Мишко міркував так: якщо взяти до уваги закон воєнного двобою - "хто - кого", то війська, яких ніхто не зміг чи не може перемогти (непереможні війська), є водночас і переможними військами, бо те, що їх не перемогли, означає, що вони перемогли.                                                                                  - Це, мабуть, тому, - подумав Мишко, - в українській мові всіма частинами слова, крім префікса, непереможний і перможний збігаються. У російській мові непобедимый і победоносный мають спільні лише корінь і закінчення. Ось чому вони не такі схожі.                                                                       Отже, виходить, що парадокс тут суто зовнішній, формальний, на перший погляд.                                                 

5. - Стривай! - перебиває сам себе Мишко. - Адже без не слова невпинний, невсипущий, нестямкий, ненависний не вживаються. Немає в українській мові слів "впинний", "всипущий", "стямкий", "нависний"!                                                       Виходить, що без не немає слова "переможний". Але ж таке слово є. Переможні війська - звитяжні війська.                               - Це так і не так, бо переможний у значенні "такий, якого можна перемогти, здолати" у словнику немає - так само як і слова "поборний", хоч є непоборний. Я ж щойно дивився в бібліотеці. Виходить, непереможний треба писати разом, бо не  тут - словотворчий префікс, без якого слово "переможний" у значенні "переборний", тобто "такий, якого можна перебороти, здолати", не вживається.  

4. - Треба пильніше придивитися до цих слів, точніше встановити їх значення, - вирішує Мишко. - Якщо переможний означає "такий, що переміг. став переможцем", то слід тоді чекати, що непереможний  - "такий, не переміг, не став переможцем". А чи так воно насправді? Ні, не так. Непереможний - це "непереборний, якого не можна перемогти, подолати".                                                                                         Як же бути? Де ж знайти кінці?                                                          Мишко замислюється. І раптом:                                                        - Здається, я знайшов! Це не те, що в глибокий - неглибокий, гарний - негарний, де частка не заперечує ознаку. Не може виступати і в значенні префікса, для творення нового слова. Таких прикладів безліч: ненависний, невпинний, невсипущий, неозорий, нестямкий...

3. І тут Мишко зайшов у безвихідь. Що ж виходить? Не - заперечна частка, і прикметник з нею (у таких випадках частка виконує функцію префікса) і без неї має те саме значення: непереможний - синонім слова переможний, і обидва вони означають "звитяжний"! Чому ж слова неглибокий і глибокий мають протилежні значення, а непереможний і переможний  - однакове? Адже не можна водночас визначати ту саму річку як глибоку і неглибоку, ту саму ляльку вважати   гарною і негарною. 

2. - Ну, гаразд. Яка частина мови "непереможний"? Прикметник. А з прикметником частка не пишеться разом. Ну, от хоча б у словах неглибокий, негарний...                                                              - Не завжди так буває. А якщо в реченні є протиставлення? Тоді ж пишеться окремо: "Річка виявилася не глибокою, а мілкою"; "Лялька була не гарна, а потворна".                                    - Слушно, та йдеться про контекст, де немає протиставлення, а прикметник з не можна замінити одним словом - прикметником з тим самим значенням: неглибокий - мілкий, негарний - потворний.                                                                                                                                            - Але слова непереможний не можна замінити прикметником без не, що мав би таке саме значення.                                                  - Чому не можна? А звитяжний?

ТЕМА "Звитяжні війська"                         1. Після уроків Мишкові треба було зайти до бібліотеки, і тому додому він повертався сам, без своїх однокласників. З голови не йшов диктант, який писали на останньому уроці. Хлопець знову обдумував сумнівні місця, і найчастіше нагадувало про себе одне питання: як правильно треба було написати "непереможні війська" - не окремо чи разом?                                                                                                  Мишко - людина серйозна і до всього любить доходити, як то кажуть, своїм розумом. Докопатися до істини вирішив і тепер. Він висував докази й сам же заперечував собі.  

11. Фразеологізм груші на вербі означає безглузду вигадку, щось неможливе. Нездійснені примхи, забаганки передаються зворотом забажати печеного льоду. А збирає мед з кропиви кажуть про того, хто має зиск, вигоду там, де інші й сподіватися не можуть. 

10. Коли людина шкутильгає, кажуть, що вона налягає на ногу; якщо ж іменник нога вжити в множині, то це словосполучення зрозуміють уже інакше: налягає на ноги - поспішає, пришвидшує ходу. Два значення має фразеологізм землі під ногами не чути: так кажуть про  того, хто біжить, легко, швидко йде, а також про людину, переповнену радістю, щастям.

9. Братися за живіт - сильно сміятися, а брати за живіт - дошкуляти. Цей вислів має й інше значення - "корчитися від заздрощів або скупості, від страху або досади".  

8. Вислів кутки обтирати має значення "уникати роботи, байдикувати", а якщо сюди додати ще в чужих хатах, - зміст його буде вже не такий: кутки в чужих хатах обтирає  кажуть про того, хто не має свого дому, і водночас - із зовсім іншим значенням - про того, хто прислужується, запобігає ласки.