11. Перша книга, яка викривала страхіття і варварство кріпосництва в Росії - "Подорож із Петербурга в Москву" О.М.Радіщева, - була видана в 1790 році без зазначення прізвища автора. Описуючи гірку долю кріпаків, жорстоке, нелюдське ставлення до них, письменник попереджав панство, що йому не уникнути розправи, нагадував про випадки, коли доведені до відчаю селяни вбивали своїх тиранів.                                               

Цариця Катерина II, прочитавши книжку Радіщева, страшенно обурилася й наказала негайно розшукати автора. Коли поліція звернулася до книгопродавця, він одразу назвав Радіщева. Письменник був засуджений до страти, але це покарання було замінене засланням до Сибіру. Коли Катерина померла, автор "Подорожі з Петербурга в Москву" був звільнений, але кріпосники й далі цькували його й довели до смерті. 

10. У 1702 році майбутній автор "Робінзона Крузо" видав у Лондоні памфлет, який був не до вподоби англійському духівництву. Хоч прізвище автора не було зазначене, Даніелю Дефо не вдалося уникнути покарання - штрафу, ув'язнення й триденного стояння під ганебним стовпом. На стовпі було зроблено колодку, у яку просували голову й підняті руки покараного. Та даремно "отці церкви" сподівалися на те, що письменник буде принижений. Навпаки: саме в ці дні на вулицях англійської столиці продавали його новий твір - сатиру під назвою "Гімн ганебному стовпу". Навколо стовпа зібралися прихильники й однодумці памфлетиста й вітали його. Один з них заліз на  поміст і надів на голову Дефо лавровий вінок.  

9. У грудні того ж року цей псевдонім з'явився в пресі. Спочатку прізвище Ленін Володимир Ілліч підписував ініціалом Н., очевидно, через те, що конспіративним  прізвиськом його було ім'я Ніколай, і тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції він підписувався справжнім прізвищем, але в дужках додавав свій головний псевдонім: В.Ульянов (Ленін).                              Часто до псевдонімів доводилося вдаватися авторам творів, спрямованих проти політики правлячих кіл буржуазних країн, релігійної верхівки. І хоч багато книжок видавалося анонімно, без зазначення прізвища їх автора, письменника нерідко знаходили, і тоді його чекало суворе покарання. 

8. У 1901-1909 роках В.І.Ленін підписував свої статті й листи псевдонімом Старик або скорочено Ст. Чому ж "Старик", адже Володимиру Іллічу тоді не було ще й сорока років? Річ у тім, що "стариками" називали себе керівники петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", заснованого В.І. Леніним у 1895 році. У В.І.Леніна було понад сто псевдонімів.

- А от цікаво, коли Володимир Ілліч уперше підписався прізвищем Ленін?

- Його перша легально видана праця була написана від імені К. Туліна. Це було 1895 року. Підпис Ленін  Володимир Ілліч уперше вжив у січні 1901 року під листом до Г.В.Плеханова. Оскільки лист міг бути перехоплений охранкою (царською таємною поліцією), підпис зроблено рукою Н.К.Крупської.

  

7. Цікавою є історія виникнення псевдоніма українського письменника Івана Ле. У 1913 році Іван Леонтійович Мойся свою першу кореспонденцію в газету написав про непривабливі дії волосного старшини. Звичайно, підписати замітку своїм прізвищем він не міг, тому назвався Іван Левченко (тобто син Левка, або інакше - Леонтія). У редакції не зуміли прочитати підпису і, розібравши тільки, що він починається з "Ле", надрукували: Іван Ле... Це й стало літературним ім'ям письменника.                                                                                             Багато псевдонімів до Великої Жовтневої соціалістичної революції виникло у зв'язку з необхідністю революціонерів-демократів приховувати своє справжнє ім'я від поліції, жандармерії.  

 

6.  Ми говорили про те, що інколи чоловіки ховаються за жіночими іменами. Так я наведу ще один приклад. Є відомий російський радянський поет Едуард Багрицький  - ви, звичайно, знаєте його вірш "Смерть піонерки" й чудові рядки:   

 Нас водила молодость

В сабельный поход, 

Нас бросала молодость

На кронштадский лед...

Так цей поет (між іншим, справжнє його прізвище - Дзюбин) мав ще й жіночий псевдонім - Ніна Воскресенська.

5. - Між іншим, Гаращенко каже, що перед прізвищем цього письменника треба обов'язково писати повністю ім'я - Остап, а скорочено - О. - не можна. Це правда?

- А хто такий Гаращенко? 

- Як хто? Юрка, мій однокласник.

- По-перше, чому ти називаєш товариша на прізвище, а не на ім'я? По-друге, Юрка - неправильно утворена форма. Треба казати Юра або Юрко, але не "Юрка". Тепер по суті того, що він тобі говорив. Юрко каже правду: якщо псевдонім письменника складається з імені й прізвища, то цього словосполучення порушувати не можна. Воно існує, наче своєрідне мовне кліше. Неправильно роблять люди, які пишуть "Л. Українка",  "П. Мирний", "О. Вишня"; треба тільки писати: Леся Українка, Панас Мирний, Остап Вишня.  

4. Та бувало й так, що чоловіки  брали собі жіноче ім'я. Наприклад, серед численних псевдонімів Івана Франка був і такий, як Paula Z., а Павло Михайлович Губенко - згодом видатний український радянський сатирик, який виступав під псевдонімом Остап Вишня, перший свій твір підписав жіночим ім'ям Оксана. Це було в 1921 році. Його фейлетон для газети дуже сподобався завідуючій відділом, яку звали Оксана. "За яким підписом дамо?" - спитала вона молодого автора. На якусь мить юнак розгубився, а потім узяв ручку й розбірливо написав: Оксана.    

3. - Правильно, багато жінок і ховалися під жіночими іменами. Далеко ходити не треба - Леся Українка. Проте, очевидно, людина почувала себе певніше, коли виступала під чоловічим ім'ям: у буржуазному суспільстві XIX століття вважалося, що жінці не личить займатися літературною працею. Крім Марії Олександрівни Вілінської (Маркович), яка відома під псевдонімом Марко Вовчок, під чоловічим ім'ям Грицько Григоренко на Україні виступала Олександра Євгенівна Косач-Судовщикова, дружина брата Лесі Українки. У світовій літературі серед жінок, які виступали під чоловічим ім'ям, найбільш відома французька письменниця Жорж Санд, справжнє ім'я якої було Аврора Дюдеван.

      

2. - Я про це ніде не читав, - сказав Ігор Петрович, - мені лише відомо, що вона певний час жила під Немировом у селі з назвою Вовчок, а Марко, по-перше, має спільний корінь з її ім'ям (Мар-ія), а по-друге, - з її прізвищем по чоловікові - Марк-ович. Я над цим раніше не думав, але мені здається, що так можна було б пояснити походження її псевдоніма.                             

   - Я розумію, - промовив Костя, - що колись було багато причин для того, щоб не підписувати своїх творів власним ім'ям: очевидно, кожна людина не була впевнена в тому, що матиме успіх у читачів, і боялася ганьби. Але чому ж жінки брали псевдоніми не жіночі, а саме чоловічі? Адже можна було б сховатися і під жіночим прізвищем. 

  

Тема "Під вигаданим ім'ям"

1. - Що ви тепер вивчаєте з української літератури? - спитав Ігор Петрович, коли вийшли з дому?                                                        

 - Завтра починаємо творчість Марко Вовчок

 - Костю, не кажи ти Марко, правильно чоловіче імя Марко звучить з наголосом на першому складі. 

  - А в нас усі кажуть Марко. 

  - Це не доказ, що всі: от почуєш, завтра Марія Семенівна, як почне розповідати про письменницю, саме так, на першому складі, наголошуватиме її ім'я. Тепер ще одне: це ж ім'я чоловіче, то й відмінювати цого треба так, наче воно належить особі чоловічої статі, тобто в родовому відмінку буде Марка Вовчка (творчість Марка Вовчка).

 - А чому буває так: жінка має гарне ім'я, а прибирає чоловіче? Чому письменниця вибрала саме такий псевдонім? Ти не знаєш? 

                                                                     

10. - Тільки описово, а іменника на зразок слова франківець утворити не можна, бо від імені утворювати не узвичаєно, а від Українка воно звучатиме як назва представника нації - українець, а цього робити не можна. Адже навіть галузь літературознавства, яка вивчає творчість Лесі Українки, не має назви, аналогічної до шевченкознавства, франкознавства, пушкінознавства, горькознавства.

  - Узагалі, здається, в українській літературі від псевдонімів письменників не утворено похідних слів - ні іменників, ні прикметників... 

 - Твоя правда. Та про псевдоніми, якщо хочеш, поговоримо іншим разом. А тепер - додому.     

9. - Ну от, припустимо, поїхав ти в гості до знпйомих, які живуть в Курській області, і пишеш листа приятелеві, що часто буваєш на Борисівській вулиці, де недавно збудований великий книжковий магазин; гуляєш у Павлівському парку. Як правильно передати російські назви "Борисовский", "Павловский"? Це проблема, бо треба знати, від якого слова утворений прикметник. Якщо від імені Борис або Павел, то треба писати Борисівський, Павлівський, якщо від прізвища Борисов або Павлов, - Борисовський, Павловський.

     Тому й треба писати францівці, але вахтанговці. 

 - А як сказати про артистів театру імені Лесі Українки?  

8. - Між іншим, оце ми говорили про франківців і вахтанговців, так чим пояснити, що в одному слові в закритому складі ми вживаємо суфікс -ів-, а в другому -ов-? Мені здається, що правильніше було б сказати "вахтангівці"...                                                                                       - Ні, така форма була б правомірною, якби йшлося про утворення безпосередньо від грузинського імені  Вахтанг. А вахтанговець утворено від прізвища Вахтангов, яке, у свою чергу, пішло від імені Вахтанг. Хоча корінь тут являє собою грузинське слово, що означає власне імя - Вахтанг, - завдяки суфіксові -ов- прізвище Вахтангов відповідає моделі російських прізвищ на -ов- (Борисов - "син Бориса", Вахтангов - "син  Вахтанга"). Такий кінцевий суфікс російських прізвищ -ов у будь-якому складі - відкритому чи закритому - лишається незмінним, тобто голосний [о] в українській мові не чергується з [і]. 

7. - То ти вважаєш, якщо написано "І. Франко", то слід читати просто "Франко", а коли "Ів. Франко", то "Іван Франко"?                                    - Гадаю, у цьому щось є, закладене певне побажання... 

                 - Цікаво, а чи не може бути ще більше приголосних у скороченому імені? 

     - А чого ж? ось, наприклад, уяви собі, що якогось письменниказвати Євграф. Це ім'я тепер вважається застарілим, принаймні новонародженим його не дають, а талановитому літераторові воно якраз підійшло б. Адже ім'я грецького походження і в перекладі означає "той, хто добре пише" (єв. - "добрий", графео - "пишу"). Так от ім'я цього уявного майстра слова можна було б скоротити до чотирьох літер: Євгр. Підстави: по-перше, правило про те, що коли маємо збіг кількох приголосних, скорочення треба робити до останнього; по-друге, це було б виправдане й з логічного погляду - щоб не плутати з ім'ям Євген, скорочена форма якого складається з трьох перших літер.    

6. - Правила графічного скорочення слів вимагають, щоб слово, скорочене відкиданням кінцевої частини, закінчувалося обов'язково на приголосний. При збігу двох різних приголосних скорочення роблять після останнього, наприклад, слово жовтий. коричневий скорочено записують жовт.,коричн., а не "жов.", "корич.". Очевидно, це правило стосується написання не тільки загальних назв, а й власних імен. Саме цим можна пояснити скорочення в записі імені Євген, Євгеній як Євг.

 - А чи не відчуваєш ти в такому написанні якоїсь рекомендації повністю прочитати вголос скорочене слово? Мені здається, що в скороченому записі імені кількома літерами начебто криється спонукання, натаяк на те, щоб  читач промовив, назвав ім'я. Адже умовні графічні скорочення читаються завжди повністю.           

5. - А чим пояснити, що в найменуваннях деяких установ, названих на честь Франка, ім'я його скорочено позначається не однією ініціальною літерою, а в сплученні з приголосним - "Ів."?                                                                            - Так буває. Наприклад, Житомирський державний педагогічний інститут імені Ів. Франка.                                         У діловій, офіційній мові узвичаєно подавати разом з прізвищем два ініціали - на позначення імені й по батькові, і тут пишуть тільки дві літери. Коли ж ідеться про діячів культури і мистецтва, здебільшого разом з прізвищем називають тільки ім'я, а скорочено, якщо ініціал (перша буква імені) - голосний, додають ще й другий приголосний: Ів., Ол.(Олексій).

 - А більшої кількості літер хіба не можна залишити? Пам'ятаю, коли до нас приїжджали московські артисти, то на афішах було зазначено, що театр названо ім'ям Євгенія Вахтангова, але ім'я його завжди писалося скорочено: Євг. А чому не Єв? Чому Ів. Франко, а Вахтангов - Євг.?      

4. - Чому саме, не знаю. Бачив недавно в газеті й запам'ятав. Ще й подумав: чому б через дефіс не писати, як усі похідні від цього слова.     

        - Якщо іменник утворений від географічних назв, що пишуться через дефіс, і позначає представника певної країни, місцевості, міста, то він пишеться разом - Алма-Ата, але алмаатинець, Івано-Франківськ, але іванофранківець.

        - А от цікаво, чому акторів Українського драматичного театру імені Франка називають франківцями, а не іванофранківцями?  

 

         - Звичайно, точно я не знаю, та свої міркування з цього приводу можу тобі висловити. В офіційній назві Київського державного академічного українського драматичного театру ім'я Франка повністю не наводиться, а пишеться скорочено "імені І. Франка", лише один ініціал, і тому навіть формальних підстав, щоб утворити іменник іванофранківець, немає.

 

3. - А в словосполученнях Івано-Франківська область, Івано-Франківська міська бібліотека для дорослих, Івано-Франківський державний педагогічний інститут слова Івано-Франківська, Івано-Франківський треба писати з великої літери, бо це частина, початок власної назви області, бібліотеки, інституту. А як назвати жителя Івано-Франківська? І як пишеться іменник, що його означає?

  

      - Мабуть, іванофранківець, без дефіса.

 

      - Правильно, але поясни мені, чому в словосполученні івано-франківські школярі івано-франківські пишемо через дефіс, а іванофранківець - разом.  

2. - А як би ти написав слово Івано-Франківськ, коли б ішлося про школярів цього міста? Ну, наприклад, у реченні "Торік івано-франківські школярі зібрали багато макулатури"? 

   - Таточку, видно, ти забув. що я вже не в третьому класі, а в сьомому? Таке питаєш! Яка різниця? Івано-Франківська область чи школярі - усе одно з великої літери і через дефіс, бо йдеться про прикметник, утворений від власної назви - імені і прізвища.

   - А ось тут, синку, - відповів йому в тон Ігор Петрович, - ти помиляєшся, хоч уже й не в третьому класі. Писати треба через дефіс, але з малої літери, бо в словосполученні івано-франківські школярі прикметник івано-франківські утворений від географічної назви Івано-Франківськ і вживається не як власна назва, а як загальна.