2. Через два дні портрет був готовий, і всі, хто його бачив, казали, що Олена Дмитрівна на ньому як жива, тільки ще гарніші - якось по-особливому світилися її очі. Минуло кілька тижнів. У клубі, ще без рамок, просто на підлозі стояли картини молодого художника. А він багато малював, і, як і раніше, навколо нього збиралося чимало глядачів. Якось нагодилася та сама бабуся з відром, тільки спитала вона вже інакше: 

  -Що він сьогодні малює?                                                                 А коли на підлозі в клубі вишикувалася ціла галерея портретів, бабуся спитала:                                                                                       - А кого вони ще малюватимуть?                                                     Звичайно, стара бабуся ніколи не чула про стилістичні функції займенника; вона говорила, як усі в селі. Воно сказала на художника тому, що спершу не вірила в його творчі можливості.

Побачивши, що помилилася в оцінці його здібностей, ужила нейтральну форму він, а переконавшись, що хлопець чудово малює, сказала про нього з повагою - вони.