15. Мистецька сторінка. Прочитайте новелу В.Симоненка. Вам сподобається!

               Вино з троянд
                     (Скорочено)
 На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не міряв очима з голови до п'ят... Милувалися нею, як шедевром краси.
  Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульгавому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи качали. Вона часто ловила його погляд на собі й завжди у відповідь світилася привітністю, але він убачав у тому образливу жалісливість.
 До квітів Андрій принадився, відколи померла мати. У його садибі не росла ніяка городина, лише виноград, яблуні, вишні і квіти, квіти... Він дарував розкішні букети нареченим, і всі були вдячні за це, а йому ж хотілося випити хоч краплю кохання.
- Чи й мені ти подаруєш букет на весілля? - запитала якось Ольга.
  Він мало не отерп від несподіванки, але мовив:
- Ти вибереш сама, які захочеш. - Потім він посміливішав і сказав: - Коли захочеш, до твого весілля я зроблю вино з пелюсток троянд.

Андрій виглядав її кожен вечір. Його збентеженість помітили навіть сусідські хлопчаки, які щовечора щебетали на подвір'ї. Це були вірні Андрієві друзі - надійні охоронці його квітів і саду. Вони вечорами, як мухи, обсідали Андрія. Він розповідав їм, що бачить у снах квіти, як вони перешіптуються із сивими зорями, вигадував казки про дивовижні краї, де квіти не тільки пахнуть, а й розмовляють.

- Квіти люблять щасливих. Ви бачили, скільки вранці на них роси? Ото їх сльози. Хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.



     Ольга прийшла в неділю зранку.
- Це правда, що суха квітка, знайдена росяного ранку, віщує щастя? - запитала вона в Андрія.
  Язик у хлопця прикипів до піднебіння, очі застигли від подиву.
- Хто... Від кого ти чула про це?
- Я приходила до тебе вчора ввечері й слухала, що ти казав дітям. Так то правда чи ні?
- Ні. То я сам вигадав. - Андрій заховав очі в кущ півоній.
   Ольга зітхнула.

- Жаль, що я не вмію так гарно видумувати.
- Для чого тобі це? - дивувався хлопець. - З тебе досить тієї вроди, якою наділила мати.
- Що та краса? Вітри видублять шкіру, дощі змиють рум'янець! Де та врода й дінеться? Я не весь вік такою буду, Андрію, - мовила сумно. - Так мені можна нарвати квітів?
  Андрій кивнув головою, і дівчина побрела в барвисте живе озеро. Вона ходила між квітами, а за нею ходили його закохані очі.Ольга повернулась до альтанки з порожніми руками.

   - Мені жаль рвати їх, - соромливо зізналася. - Вони такі гарні. Краще я зайду іншим разом. Добре?

  Він іде з нею до хвіртки й мовчить. Дівчина виходить на вулицю і, дивлячись у синій неспокій його очей, тихо каже:
- А до весілля ти неодмінно приготуй вино з троянд...