А ось   як    боляче сприймає маленький герой чудового оповідання Михайла Коцюбинського "Ялинка" звістку, що батько через нужду хоче зрубати й продати його любе деревце: " На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози. Йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток."                

 Далі в душі хлопчика поглиблюється драма: " Аж ось здалеку зеленою глицею заманячила ялинка. Василько з батьком підійшли до ялинки. Їм обом стало жаль молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким підійшов ближче, замахнувся сокирою і вдарив по стовбурові. Ялинка затремтіла  від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька   зелених глиць упало на сніг.  Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Аж ось деревце похилилося, хруснуло і , підтяте, упало на сніг... Василько мало не плакав з жалю. Він бачив, як батько взяв ялинку за стовбур, закинув за плечі й поніс.

Вершечок з ялинки волікся за батьком і лишав по снігу довгу, мов стежечка, смужку. Василько гшлянув на свіжий пеньок, і дві сльозинки скотились йому по щічках. Він не міг бачити того пенька, того місця, де за хвилину перед цим стояла його ялинка, і почав нагортати снігу на пеньок. Незабаром з-під купи снігу не стало видко пенька."