3. Узагалі клична форма - категорія примхлива. Наприклад, якщо прізвище людини Джигун або Корсун, то утворити від нього кличну форму можна: "Джигуне, Корсуне, ідіть сюди!" А коли до носіїв цих прізвищ звертатися більш офіційно, вживаючи, як у нас було узвичаєно, перед прізвищами загальний іменник товариш, то кличну форму матиме тільки загальний іменник, а прізвище стоятиме в називному від мінку. Сказати "товаришу Джигуне, товаришу Корсуне" - неправильно, треба: товаришу Джигун,  товаришу Корсун.  

2. - Тому, що прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) у звертаннях мають форму називного відмінка. і сказати "Пушкіне", "Лермонтове", "Крилове", "Глібове" не можна. А Гайдар - прізвище (точніше -

псевдонім) не прикметникового походження. у ньому немає суфіксів, властивих присвійним прикметникам, і тому з нього можна утворити кличну форму - Гайдаре. 

ТЕМА "Салют, Гайдаре!"                                                                1. - Уяви собі, що тобі захотілося б відповісти Олександрові Сергійовичу Пушкіну на його слова: "Здрастуй, плем'я молоде, незнайоме!" Як би ти сказав йому?                                                         - Здрастуй, Пушкіне!                                                                           - Так я й думав! Неправильно. Прізвище Пушкін і подібні до нього у формі звертання  не змінюють свого закінчення, а лишаються у формі називного відмінка.                                                  - А якби звернутися подумки не до Пушкіна, а до Гайдара, наприклад, адже можна сказати: "Піонерський салют тобі, Гайдаре!" Яка ж різниця? І прізвище Пушкін і Гайдар належать до іменників однієї відміни, закінчуються на твердий приголосний звук. Чому ж, виступаючи в ролі звертання, прізвище Пушкін вживається тільки у формі називного відмінка?

9. Наприклад, піднесено, урочисто звучать рядки з твору Т. Г. Шевченка "І Архімед, і Галілей" (1860), у якому є старослов'янізми:                                                                                   І на оновленій землі врага не буде, супостата,                                          А буде син, і буде мати. і будуть люде на землі.                 

   Або в Івана Франка "Гримить!" (1880):                Гримить! Благодатна пора наступає!                                             Гіркої іронії сповнені слова Шевченка в поемі "Кавказ":                        

Од молдаванина до фінна на всіх язиках                                                            все мовчить, бо благоденствує!                                                                     

У творі  Павла Тичини слово утверждаюсь виступає у високому, урочистому плані. Уживання його після звичайного для української мови, однакового з ним за

значенням слова стверджуюсь ("Я стверджуюсь, я уверждаюсь, бо я живу!") сприяє посиленню емоційності, створенню піднесеності. Недарма автор виніс слово утверждаюсь у заголовок "Я утверждаюсь!" (1943). Це патріотично-оптимістичний лейтмотив твору.                                                        

8. Звукосполучення жд  - одна з фонетичних особливостей старослов'янізмів. Деякі слова старослов'янського походження поширені в усіх жанрах сучасної літературної мови: учитель, буква, істина, страждати, трудящий та ін. Вони стилістично нейтральні, не мають ніякого забарвлення, але дуже часто в сучасній мові старослов'янізми виконують певну функцію. У творах художників слова - дореволюційних, радянських і сучасних - із стилістичною метою вони вживаються переважно у двох планах: у позитивному (щоб надати відтінку урочистості тому, що змальовується, щоб підкреслити позитивність якихось учинків, в описах картин природи) і в негативному (щоб створити відтінок іронії, сарказму).

 

7. Ідемо далі слідами історії. В українській мові є чимало слів, до складу яких входить приголосний звук дж (один звук, що на письмі позначається двома літерами): ходжу, раджу, стверджую. Чим же пояснити, що у вірші Павла Тичини "Я утверждаюсь" в останньому слові вжито сполучення приголосних жд саме в такому порядку, а не у зворотному - дж, як у словах ходжу, раджу, стверджую?                                          

Річ у тім, що слово утверджуюсь успадковане від старослов'янської мови, сформованої в IX ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'янські народи перший час користувалися старослов'янською мовою як літературною.  

6. У слові жьньць сталися аналогічні зміни: жнець, женця, женцем і т. д. Памятаєте, як співається в народній пісні в обробці відомого українського композитора Миколи Дмитровича Леонтовича: "Женчичок, бренчичок" або у відомій народній пісні "Ой, на горі та й женці жнуть"? Женчичок, женці, хоча - жнець. І в прізвищі корінь не зазнав змін: Женченко - син женця, а не "Жнеченко".

  

5. Інакше складається доля цього іменника, коли він означає не професію, а власну назву - прізвище. Хоча в нашому правописі цілком точно зазначено, що українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами правопису українських слів, практика дає безліч прикладів порушення цього правила щодо прізвища Швець, дуже поширеного на Україні.                                                      Оскільки сам носій прізвища й навколишні намагаються відрізняти особову назву від назви професії, то фонетичні зміни в корені прізвища Швець при відмінюванні не відбуваються: Швеця, Швецеві і т.д.                                                                                Уявімо собі, що хлопець Анатолій Швець шевцює. І, збираючись до майстерні, людина може сказати: "Я йду до шевця Анатолія Швеця". Парадоксально, але так буває в житті.

4. ... у передостанньому складі ь, опинившись у сильній позиції (перед складом з ь у слабкій позиції), перейшов у голосний повного творення е: у складі, що передував йому, ь знову був у слабкій позиції (бо далі був склад у сильній позиції) і занепав. Таким чином, замість колишнього шьвьць утворилося швець.                                                                                                           У родовому відмінку однини кінцевий голосний а (після м'яких приголосних він графічно передавався так званим "юсом малим", а згодом - літерою я) був повного творення, а тому редукований ь занепадав у попередньому складі.                                   Таким чином звук ь першого складу потрапляє в сильну позицію і переходить в е. На місці форми родового відмінка шьвьця виникає шевця.         

3. Які ж звуки зникли, а які стали справжніми голосними? Зникли ті, що були в слабкій позиції - стояли в кінці слова або перед голосним повного творення.                                                                                  Тепер ми можемо підійти до роз'яснення дуже парадоксального питання: чому іменники швець, жнець у родовому відмінку однини мають форму шевця, женця, а прізвище Швець у тому ж відмінку - Швеця?                                                                               Колись слово швець писалося так: шьвьць. Кінцевий ь занепав (сучасний ь вживається для позначення м'якості приголосного ц)...  

2. У нашій сучасній мові є голосні звуки: а, о, е та інші. Вони вимовляються "на повний голос". А колись, крім них, були ще "напівголосні", "глухі", "вкорочені" голосні, редуковані, які на письмі позначалися літерами ъ, ь.                                                             І ось згодом вони занепали: за певних умов одні з них зникли зовсім інші перетворилися на голосні повного творення - звук  (він називався єр) перейшов в о, ь (єрчик) - в е. На згадку про ті давні часи в нас лишилася літера ь (мякий знак), яка ніякого звука не позначає, а тільки вказує на м'якість попереднього приголосного.                                                                                           

Тема "Сліди історії".                                                                      1. Три сучасні мови - російська, українська, білоруська - три сестри, а мати їх - спільна для всіх східних слов'ян давньоруська, мова Київської Русі. Є в них і більш далекі родичі, та не про них зараз ідеться.                                 

Звичайно, мова весь час вбирає в себе нові слова: сама називає поняття й предмети, що з'являються на світ, запозичає з інших мов, але основний кістяк лишається - це ті слова, що здавна існують у цій мові. Проте не всі вони збереглися в тій самій формі, що колись. На те багато причин. Спинимося на одній, на зміні, що сталася в мові дуже давно й відома в науці під назвою "занепад редукованих".                              Що ж воно таке й до чого спричинилося?   

6. Зіставивши багато складноскорочених слів, друзі встановили деякі закономірності: БАМ - звукова ініціальна абревіатура, вона складається з перших літер скорочених слів і вимовляється, як іменник, що складається з двох приголосних і одного голосного звука між ними. КамАЗ, КрАЗ - абревіатура змішаного типу: у ній поєднується цілий склад і два ініціальні, початкові звуки скорочених слів (автомобільний і завод). Звукові ініціальні абревіатури змішаного типу, що сприймаються як іменники чоловічого роду із закінченням на твердий приголосний, відмінюються, як іменники чоловічого роду.                                                                    

 А ВЛКСМ, СРСР, ПНР (Польська Народна Республіка) та їм подібні скорочені назви - буквені абревіатури, слова, які вимовляються за назвами літер. Такі абревіатури за відмінками не змінюються.   

5. - А БАМ? Адже стрижневе слово теж жіночого роду - магістраль, проте на практиці БАМ вважають іменником чоловічого роду. Кажуть: "Побував на БАМі". Ні, тут справа не в роді.                                                                                        - Між іншим, ти, очевидно, маєш рацію, бо ось щойно я подумав: СРСР - абревіатура чловічого роду, і стрижневе слово - союз - іменник того ж роду, проте ця абревіатура за відмінками не змінюється. "Ми жили в СРСР", а не в "СРСРі". Очевидно. треба шукати інший критерій. Можливо, причина криється в самому складі абревіатури.

 

4. - Що ж тут думати? В абревіатурах КамАЗ, КрАЗ стрижневе слово - завод, іменник чоловічого роду, тому й уся абревіатура сприймається як іменник того ж роду і відповідно відмінюється. А в абревіатурі ВЛКСМ, хоч вона й закінчується на твердий приголосний, що притаманне іменникам члолвічого роду, але стрижневе слово в ній - жіночого роду: спілка. Як же їй змінюватися за відмінками?                                                                     - Не згоден, не згоден.                                                                         - Як? Чому?                                                                                       - Тобто ти сказав усе правильно, тільки суть, по-моєму, не в цьому. Абревіатура ВЛКСМ не змінюється за відмінками і в російській мові, а там же стрижневе слово не жіночого, а чоловічого роду - союз. А БАМ?  

3. - А я думаю ось про що. Очевидно, щодо вимови ФРН  так воно й сталося - під впливом слова "федеративна". А чому в слові ЦСУ - Цннтральне статистичне управління - кажемо се замість ес, це-се-у замість це-ес-у?                                                                       - Тут якась загадка, і, звичайно, ніхто не може її розкрити. Так уже сталося в мові.                                                                              - А чи не впливають на вимову сусідні склади? Дивись: це (не тільки назва літери, а й перший склад слова "центральне") може у вимові уподібнити до себе наступний склад, і тому виходить це-се.                                                                                                      - Взагалі з цими абревіатурами діється щось дивне. Наприклад, чому можна сказати: "Мій брат працює на КамАЗі" і водночас: "Він член ВЛКСМ"? Тобто: чому змінюється за відмінками КамАЗ і не змінюється ВЛКСМ?

2. - Отож. Дивачки якісь: непогановчаться, а такої дрібниці не можуть запамятати.                   - Так ти гадаєш, що неправильна вимова так поширилася, що стала узвичаєною?                  

 - Може статися й так, я вважаю, що нелітературний варіант, але милозвучніший, почнуть вживати частіше, ніж той, що мав би бути.                                                                                                         - Слухай, а може, це тому, що літера ф у цій абревіатурі означає слово "федеративна", у якому перший склад "фе"?               - Це ідея! Поздоровляю вас, професоре, із вдалою гіпотезою! Може бути.  

Тема "Діалоги" - III                                      1. - Як ти думаєш, Васю, чому коли йдеться про Німецьку Демократичну Республіку, ми скорочену її назву вимовлямо: ен-де-ер, а коли про Федеративну Республіку Німеччини - вимовляємо фе-ер-ен, а не еф-ер-ен?           - Ну, хто його знає? Звичайно, мало б бути еф-ер-ен - раз за назвами літер, так треба дотримуватися цього принципу послідовно. Між іншим, у нашому класі є дві учениці, які ніяк не можуть запамятати правильної назви літер.

Якось одна з них написала "транвай". Учителька пояснила, як правильно (ти ж, мабуть, знаєш це слово походить від англійського "трем", так що н там ніде не могло взятися), а тоді питає: "Так яку літеру треба писати після а?" А Ліля каже: "Ме". Ми так і лягли. Ну, чисто тобі коза. А друга ще краще: замість "ка", "зе" говорить "ки", "зи".                                                                                                         - Такого я ще не чув. 

8. Ось чому ахіллесовою п'ятою називають слабке, вразливе місце в роботі, діяльності, вдачі якоїсь людини.                   - А якщо замість п'ятка взяти інше слово, як тоді, з великої чи з малої літери писати слово ахіллесова?          - Набув переносного значення, став фразеологічним тільки вислів ахіллесова п'ята, а в решті сполучень присвійний прикметник, утворений від іменника Ахіллес, пишеться з великої літери: Ахіллесова мати,  Ахіллесів друг Патрокл,  Ахіллесова перемога над Гектором.