3. Узагалі клична форма - категорія примхлива. Наприклад, якщо прізвище людини Джигун або Корсун, то утворити від нього кличну форму можна: "Джигуне, Корсуне, ідіть сюди!" А коли до носіїв цих прізвищ звертатися більш офіційно, вживаючи, як у нас було узвичаєно, перед прізвищами загальний іменник товариш, то кличну форму матиме тільки загальний іменник, а прізвище стоятиме в називному від мінку. Сказати "товаришу Джигуне, товаришу Корсуне" - неправильно, треба: товаришу Джигун,  товаришу Корсун.  

2. - Тому, що прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) у звертаннях мають форму називного відмінка. і сказати "Пушкіне", "Лермонтове", "Крилове", "Глібове" не можна. А Гайдар - прізвище (точніше -

псевдонім) не прикметникового походження. у ньому немає суфіксів, властивих присвійним прикметникам, і тому з нього можна утворити кличну форму - Гайдаре. 

ТЕМА "Салют, Гайдаре!"                                                                1. - Уяви собі, що тобі захотілося б відповісти Олександрові Сергійовичу Пушкіну на його слова: "Здрастуй, плем'я молоде, незнайоме!" Як би ти сказав йому?                                                         - Здрастуй, Пушкіне!                                                                           - Так я й думав! Неправильно. Прізвище Пушкін і подібні до нього у формі звертання  не змінюють свого закінчення, а лишаються у формі називного відмінка.                                                  - А якби звернутися подумки не до Пушкіна, а до Гайдара, наприклад, адже можна сказати: "Піонерський салют тобі, Гайдаре!" Яка ж різниця? І прізвище Пушкін і Гайдар належать до іменників однієї відміни, закінчуються на твердий приголосний звук. Чому ж, виступаючи в ролі звертання, прізвище Пушкін вживається тільки у формі називного відмінка?

9. Наприклад, піднесено, урочисто звучать рядки з твору Т. Г. Шевченка "І Архімед, і Галілей" (1860), у якому є старослов'янізми:                                                                                   І на оновленій землі врага не буде, супостата,                                          А буде син, і буде мати. і будуть люде на землі.                 

   Або в Івана Франка "Гримить!" (1880):                Гримить! Благодатна пора наступає!                                             Гіркої іронії сповнені слова Шевченка в поемі "Кавказ":                        

Од молдаванина до фінна на всіх язиках                                                            все мовчить, бо благоденствує!                                                                     

У творі  Павла Тичини слово утверждаюсь виступає у високому, урочистому плані. Уживання його після звичайного для української мови, однакового з ним за

значенням слова стверджуюсь ("Я стверджуюсь, я уверждаюсь, бо я живу!") сприяє посиленню емоційності, створенню піднесеності. Недарма автор виніс слово утверждаюсь у заголовок "Я утверждаюсь!" (1943). Це патріотично-оптимістичний лейтмотив твору.                                                        

8. Звукосполучення жд  - одна з фонетичних особливостей старослов'янізмів. Деякі слова старослов'янського походження поширені в усіх жанрах сучасної літературної мови: учитель, буква, істина, страждати, трудящий та ін. Вони стилістично нейтральні, не мають ніякого забарвлення, але дуже часто в сучасній мові старослов'янізми виконують певну функцію. У творах художників слова - дореволюційних, радянських і сучасних - із стилістичною метою вони вживаються переважно у двох планах: у позитивному (щоб надати відтінку урочистості тому, що змальовується, щоб підкреслити позитивність якихось учинків, в описах картин природи) і в негативному (щоб створити відтінок іронії, сарказму).

 

7. Ідемо далі слідами історії. В українській мові є чимало слів, до складу яких входить приголосний звук дж (один звук, що на письмі позначається двома літерами): ходжу, раджу, стверджую. Чим же пояснити, що у вірші Павла Тичини "Я утверждаюсь" в останньому слові вжито сполучення приголосних жд саме в такому порядку, а не у зворотному - дж, як у словах ходжу, раджу, стверджую?                                          

Річ у тім, що слово утверджуюсь успадковане від старослов'янської мови, сформованої в IX ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов'янські народи перший час користувалися старослов'янською мовою як літературною.  

6. У слові жьньць сталися аналогічні зміни: жнець, женця, женцем і т. д. Памятаєте, як співається в народній пісні в обробці відомого українського композитора Миколи Дмитровича Леонтовича: "Женчичок, бренчичок" або у відомій народній пісні "Ой, на горі та й женці жнуть"? Женчичок, женці, хоча - жнець. І в прізвищі корінь не зазнав змін: Женченко - син женця, а не "Жнеченко".