3. Страшними людьми були інквізитори. Власне, стаючи інквізиторами, переставали бути людьми: адже ніщо так не псує людину, як необмежена влада і непідступність. Вони підпорядковувалися Папі; мали особисту недоторканість, не підлягали місцевій - не те що світській, а навіть церковній - владі; у своїх округах були найвищою владою.

   З допомогою інквізиції церква і король розправлялися не лише з віровідступниками, а й загалом з усім прогресивним: ідеями, суспільно-політичними рухами, з передовою науковою думкою. Про дикість інквізиції О. І. Герцен писав так: "За що загинули тисячі й тисячі єретиків? За те, що одні запевняли, ніби 2х2 три, а інші твердо знали, що 2х2 п'ять, і смажили за це цілими натовпами чесних іспанців, німців, голландців, і невмиті судді, повертаючись додому, говорили: "Що зробиш: справедливість понад усе...".